«Що тут довго міркувати?

      Чи міркує той, хто мусить

      З диким звіром воювати?

      Б’є і дусить.

      Дав нам Бог минути смерти,

      Непокірних дав побити, —

      А що з рештою робити?

      Тільки дерти.

      Всякий спосіб тут придалий:

      Сила слова і жандарма,

      Щоби тлум отой зухвалий

      Гнути в ярма.

      Перша річ – щоб був він голий!

      З бруду, голоду, хробацтва

      Щоб не вибився ніколи

      І з жебрацтва.

      Друга річ – щоб був він темний,

      Знав, що думать – смішно й підло,

      Що він раб, хробак той земний,

      Панське бидло.

      Третя річ – щоб був безличний,

      Дав собі плювати в морду,

      Знав, що всі для нього мають

      Лиш погорду.

      Хлопську як зігнеш натуру?

      Гладь смирніших і бідніших,

      Щоб з багатших і бутніших

      Дерти шкуру.

      А тим псюкам, недоукам,

      Що хтять люд підняти к собі, —

      Куку в руку або буком

      Бух по лобі!

      А ті школи, відки вийшла

      Лютих псів на нас когорта,

      Всіх докторів, професорів —

      Геть до чорта!

      Ті газети, що до бунту

      Піднімали люд той клятий —

      Видушити, зруйнувати

      Всі до шпунту.

      Ті спілки, крами і каси,

      Зсипи, читальні громадські, —

      Все те – зборища лайдацькі,

      Без прикраси.

      Вийняти