Янголи і демони. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
Більше схоже на якусь надсучасну каналізацію, подумав Ленґдон. – Я думав, прискорювачі частинок мають форму кола.
– Так і є, – підтвердив Колер. – Цей прискорювач тільки здається прямим. Це оптична ілюзія. Тунель настільки довгий, що його кривина непомітна – як і кривина Землі.
Ленґдон був вражений. Оце – коло?
– Але ж… тоді він мусить бути просто-таки велетенський!
– Наш прискорювач частинок – найбільший у світі. – Тут Ленґдон згадав, що пілот, коли віз його сюди, згадував якусь величезну машину, сховану під землею. Але… – Його діаметр – понад вісім кілометрів… довжина – двадцять сім кілометрів.
– Двадцять сім кілометрів? – У Ленґдона голова пішла обертом. Він здивовано подивився спочатку на директора, тоді в темний тунель перед собою. – Цей тунель тягнеться на двадцять сім кілометрів? Це ж… це ж понад шістнадцять миль!
Колер кивнув.
– Він має форму правильного кола і частково проходить під територією Франції. За мить до зіткнення частинки розганяються до такої швидкості, що облітають тунель понад десять тисяч разів на секунду.
Ленґдон ще раз подивився в чорноту перед собою і відчув, що в нього підгинаються ноги.
– Ви хочете сказати, ЦЕРН витягнув нагору ці мільйони тонн землі тільки для того, щоб трощити крихітні частинки?
Колер знизав плечима.
– Іноді, щоб відкрити істину, доводиться звертати гори.
16
За сотні миль від Женеви з рації крізь тріскіт почувся голос:
– Я вже на місці.
Охоронець, що спостерігав за моніторами, натиснув кнопку, щоб відповісти.
– Шукайте камеру номер вісімдесят шість. Вона має бути десь у самому кінці коридору.
На якийсь час запала тиша. Він напруженого чекання охоронець аж спітнів. Нарешті в рації клацнуло.
– Камери тут немає, – повідомив голос. – Я знайшов місце, де вона була встановлена. Очевидно, хтось її звідси виніс.
Охоронець важко видихнув повітря.
– Дякую. Зачекайте, будь ласка, ще хвильку.
Зітхнувши, він перевів погляд на ряд моніторів. Величезні ділянки комплексу були відкриті для публіки, тож бездротові камери зникали й раніше. Зазвичай їх крали хулігани, щоб потім мати щось на згадку. Однак, коли камеру виносили за межі комплексу й вона опинялася поза зоною досяжності, сигнал зникав і екран чорнів. Спантеличений, охоронець дивився на монітор. Від камери номер вісімдесят шість і далі надходило ідеально чітке зображення.
Якщо цю камеру викрали, міркував він, то чому від неї досі йде сигнал? Він, звісно ж, знав, що пояснення може бути тільки одне. Камера й досі перебуває на території комплексу. Хтось просто переніс її в інше місце. Але хто? І навіщо?
Він довго дивився на монітор, тоді знову взяв рацію.
– Там поблизу є якісь шафи? Може, якісь комірки чи ніші?
– Немає. А що? – У голосі чулося здивування.
Охоронець наморщив чоло.
– Та ні, нічого.