Янголи і демони. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
роботи?
Зрештою, йому це байдуже, бо він достатньо наситився. Задоволений, убивця сів на ліжку.
У його країні жінки – це власність. Слабкі створіння. Засіб для отримання насолоди. Товар, яким торгують, як худобою. І там вони знають своє місце. Тут же, у Європі, жінки вдають, що вони сильні й незалежні. Це його потішало і водночас збуджувало. Він завжди діставав особливе задоволення, змушуючи їх до фізичної покори.
Тепер, задовольнивши плоть, убивця відчув, як у ньому наростає інше бажання. Минулої ночі він убив. Убив і скалічив жертву, а вбивство діяло на нього, як наркотик… Кожна нова сутичка задовольняла лише ненадовго, а потім з’являлася ще більша потреба вбивати. Відчуття ейфорії минуло. Жага вбивати повернулася.
Він уважно подивився на жінку, що спала поруч, провів рукою по тонкій шиї. Думка, що він може вмить позбавити її життя, збуджувала. Але яка від цього користь? Адже це істота нижчого порядку, створена, щоб служити й давати насолоду. Сильні пальці обхопили ніжне горло, убивця відчув її пульс. Однак, пересиливши бажання, забрав руку. На нього чекає робота. Служіння вищій меті важливіше за особисті бажання.
Уставши з ліжка, убивця знову подумав про велич своєї місії. Він і досі не міг осягнути всього масштабу влади цього чоловіка на ім’я Янус і давнього братства, яке той очолює. Дивовижно, що братство обрало його. Якимсь чудом вони довідалися про його ненависть… і про майстерність. Як вони це зуміли – назавжди залишиться для нього таємницею. Янус сказав, у них довгі руки.
Тепер вони удостоїли його найвищої честі. Він буде їхніми руками й голосом. Їхнім месником і посланцем. Тим, про кого його співвітчизники кажуть Малк аль-хак – Янгол істини.
19
Лабораторія Ветри нагадувала науково-фантастичне кіно.
Абсолютно біле приміщення, заставлене по периметру комп’ютерами та іншим електронним обладнанням, трохи скидалося на операційну. Цікаво, що за таємниці криються тут, думав Ленґдон, що заради них хтось наважився вирізати іншій людині око?
Опинившись усередині, Колер насторожено роззирнувся, ніби сподіваючись застати злодія. Але в лабораторії було порожньо. Вітторія теж ішла повільно… начебто без батька лабораторія стала їй чужою.
Увагу Ленґдона відразу привернули невисокі сталеві стовпчики у центрі приміщення. Їх було близько десятка, і стояли вони колом – такий собі Стоунхедж у мініатюрі. Приблизно три фути заввишки, вони нагадали Ленґдонові вітрини, на яких у музеях викладають дорогоцінні камені. Однак ці стовпці були призначені аж ніяк не для демонстрування дорогоцінних каменів. На кожному з них стояв грубий прозорий контейнер формою приблизно як коробка для тенісних м’ячів. На вигляд усі контейнери були порожні.
Колер здивовано подивився на цю конструкцію, однак вирішив, очевидно, розмову про неї відкласти на потім. Він повернувся до Вітторії.
– Нічого не зникло?
– Зникло? Як? Сканер сітківки дозволяє доступ тільки нам двом.
– Просто подивися, чи все на місці.
Вітторія зітхнула