Янголи і демони. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
капці. На додаток до всього на голові в нього був чорний фетровий берет.
– Це традиційний однострій швейцарських гвардійців, – пояснив Ленґдон. – Його змоделював свого часу сам Мікеланджело. – Коли пілот підійшов ближче, Ленґдон скривився. – Треба визнати, що він не належить до його найкращих творінь.
Попри маскарадну зовнішність, було видно, що пілот налаштований серйозно. У його ході відчувалося не менше впевненості й гідності, ніж у морського піхотинця США. Ленґдон багато разів читав, які суворі вимоги висувають до тих, хто хоче вступити до елітної швейцарської гвардії. Рекрутів набирають в одному з чотирьох католицьких кантонів Швейцарії, і вони мусять бути громадянами Швейцарії чоловічої статі віком від дев’ятнадцяти до тридцяти років, зростом щонайменше п’ять футів шість дюймів, неодруженими і відслужити в швейцарській армії. У світі це блискуче військо було предметом заздрості – мало чи не кожна держава хотіла б мати таку саму надійну й ефективну службу безпеки.
– Це ви з ЦЕРНу? – холодно запитав гвардієць, зупинившись перед ними.
– Так точно, – відповів Ленґдон.
– Ви долетіли на диво швидко, – сказав гвардієць і спантеличено глянув на Х-33. Тоді повернувся до Вітторії. – Скажіть, шановна пані, у вас немає іншого одягу?
– Перепрошую?
Він показав на її ноги.
– У Ватикані не дозволено ходити в шортах.
Ленґдон подивився на ноги Вітторії і спохмурнів. Він геть забув. У Ватикані суворо заборонено виставляти напоказ ноги вище колін – і чоловікам, і жінкам. Таке правило запроваджено як вияв поваги до святості Божого міста.
– Це все, що в мене є з собою, – відповіла Вітторія. – Ми дуже поспішали.
Гвардієць кивнув, явно незадоволений. Тоді звернувся до Ленґдона:
– Маєте при собі якусь зброю?
Зброю? здивувався Ленґдон. Та я не маю при собі навіть запасного комплекту спідньої білизни! Він похитав головою.
Гвардієць присів біля Ленґдонових ніг і почав його обмацувати, починаючи зі шкарпеток. Довірливий хлопець, що й казати, подумав Ленґдон. Сильні руки пересувалися все вище по ногах Ленґдона, неприємно наблизилися до паху. Нарешті перейшли догори – до грудей і плечей. Пересвідчившись, очевидно, що Ленґдон «чистий», гвардієць повернувся до Вітторії. Пройшовся поглядом по її ногах і фігурі.
Вітторія спалахнула.
– Навіть не думайте про це!
Гвардієць зміряв її суворим поглядом, явно бажаючи залякати. Вітторія й оком не зморгнула.
– Це що? – Гвардієць показав на невеличкий квадратний горбок на передній кишені її шортів.
Вітторія витягла ультратонкий мобільний телефон. Гвардієць узяв його, відкрив, зачекав на гудок, тоді, очевидно, пересвідчившись, що це й справді тільки телефон, віддав їй. Вітторія запхала його назад до кишені.
– Поверніться, – попросив гвардієць.
Вітторія послухалась – випростала руки вгору й повернулася на всі триста шістдесят градусів.
Гвардієць уважно