Точка обману. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
змусила його говорити те, що було потрібно їй. Він спробував заперечити, але не встиг:
– Тож ви, сенаторе, офіційно заявляєте, що готові запросто знищити агенцію, яка послала людину на Місяць?
– Я намагаюся довести, що космічні перегони скінчилися! Часи змінилися. НАСА вже не відіграє визначальної ролі в житті пересічних американців, проте ми продовжуємо фінансувати її, неначе нічого й не сталося.
– Тож ви не вважаєте, що наше майбутнє – це космос?
– Ясна річ, космос – це майбутнє, проте НАСА – це справжнісінький динозавр! Нехай вивченням космічного простору займається приватний сектор. Американські платники податків зовсім не повинні спустошувати свої гаманці щоразу, коли який-небудь вашингтонський інженер захоче зробити фотографію Юпітера вартістю мільярд доларів. Американці втомилися від необхідності продавати майбутнє власних дітей, щоб годувати застарілу зажерливу агенцію, яка дає так мало реальних результатів на вкладені колосальні кошти!
Тенч театрально зітхнула:
– Мало реальних результатів? Але ж за винятком окремих програм, зокрема пошуку позаземного інтелекту, НАСА зазвичай одержує величезні дивіденди на вкладені кошти.
Секстон здивувався тому, що Тенч визнала безуспішність окремих програм. Яка помилка! Ну, спасибі, що нагадала. Цей проект свого часу виявився найстрашнішою фінансовою ямою, в яку провалилася НАСА. І хоча нині вчені намагалися якось підфарбувати й оживити програму, змінивши назву на «Витоки» і перетасувавши деякі завдання, все одно вона залишалася проектом, заздалегідь приреченим на фіаско.
– Марджорі, – сказав Секстон, скориставшись слушною нагодою, – я говоритиму про цю програму лише тому, що ви самі про неї згадали.
Дивно, але, здавалося, Тенч із задоволенням почула ці слова.
Секстон прокашлявся.
– Багато людей і не підозрюють, що НАСА займається пошуками позаземних цивілізацій майже тридцять п’ять років. Причому це полювання за скарбами влітає в чималу копійчину: системи супутникових антен, потужні передавачі, мільйони доларів на зарплату вченим, які сидять у темних кімнатах, наполегливо прослуховуючи порожні плівки. Але все це – жахливе марнотратство ресурсів.
– Тобто ви хочете сказати, що позаземного інтелекту не існує? Що там, у космосі – пустка і ми у Всесвіті самі-самісінькі?
– Я вважаю, що коли уряд за тридцять п’ять років витратив сорок п’ять мільярдів доларів і не отримав жодного позитивного результату, то проект має бути скасовано. – Секстон зробив паузу, щоб зміст його слів дійшов до всіх і кожного. – Після тридцяти п’яти років невдалих спроб нам навряд чи вже вдасться виявити життя де-небудь за межами Землі.
– А якщо ви все-таки помиляєтеся?
Секстон закотив очі.
– О, заради Бога, міс Тенч! Якщо раптом виявиться, що я не маю рації, я готовий з’їсти власного капелюха.
Марджорі Тенч втупила у Секстона свої жовтаві очі.
– Я запам’ятаю ці ваші слова, сенаторе. –