Пролог

      У цьому Богом забутому краї смерть приходить незбагненними шляхами. Геолог Чарльз Брофі роками призвичаювався до дикої й пишної краси тутешньої місцевості, однак ніщо не віщувало такого варварського та неприродного фатуму, що його спіткав.

      Тягнучи тундрою сани з геологічною апаратурою, чотири лайки раптом стишили біг і підвели голови, вдивляючись у небо.

      – Що сталося, дівчата? – спитав Брофі, встаючи з саней.

      Зі зловісних хмар, що скупчувалися, провіщаючи снігову бурю, виринув двогвинтовий гелікоптер і понісся над крижаними вершинами, оминаючи їх із військовою спритністю.

      «Дивно», – подумав Брофі. Він ніколи не бачив гелікоптерів так далеко на півночі. Машина приземлилася за п’ятдесят ярдів від нього, здійнявши лопатями буревій з гранул злежалого снігу. Собаки насторожено заскімлили.

      Двері вертольота ковзнули вбік, і на землю зійшли двоє чоловіків з гвинтівками та в білих полярних комбінезонах. Вони поспіхом рушили до геолога.

      – Ви доктор Брофі? – поцікавився один із них.

      – Звідки ви знаєте, як мене звуть? Хто ви? – спантеличено спитав геолог.

      – Віддайте вашу рацію, будь ласка.

      – Не зрозумів…

      – Вам сказано – віддайте.

      Ошелешений Брофі витяг рацію з-під куртки.

      – Нам треба передати екстрене повідомлення. Зменште вашу радіочастоту до ста кілогерців.

      «До ста кілогерців? – розгублено подумав Брофі. – Але ж на такій низькій частоті взагалі не можна щось прийняти. Може, трапився нещасний випадок?»

      Другий чоловік націлив гвинтівку на голову геолога.

      – Нам нема коли пояснювати. Робіть, що вам сказали.

      Брофі тремтячими пальцями налаштував потрібну частоту передачі.

      Перший незнайомець подав йому картку з кількома надрукованими на ній рядками.

      – А тепер – передайте ось це повідомлення. Не зволікайте.

      Геолог поглянув на картку.

      – Не розумію. Ця інформація хибна. Я не…

      Другий незнайомець міцно притиснув дуло гвинтівки до скроні науковця. І Брофі тремтячим голосом передав химерне повідомлення.

      – Чудово, – прокоментував перший незнайомець. – А тепер залазьте разом із вашими собаками до вертушки.

      Під дулом гвинтівки Брофі загнав своїх лайок та сани по відкидному трапу до вантажного відсіку гелікоптера. Щойно вони вмостилися, машина злетіла і взяла курс на захід.

      – Хто ви в біса такі? – сердито спитав Брофі, рясно пітніючи під своєю курткою. – І що означає це послання?!

      Чоловіки промовчали.

      Вертоліт набрав висоту, й у відчинені двері увірвався вітер. Чотири лайки, і досі запряжені в сани, перелякано заскавуліли.

      – Ви хоч двері зачиніть! Ви що, не бачите, що собакам страшно?! – розлючено вигукнув Брофі.

      Чоловіки нічого не відповіли.

      Піднявшись на висоту чотири тисячі футів, гелікоптер різко нахилився над низкою крижаних розщелин та тріщин, що простягнулися внизу. Раптом чоловіки підвелися. Вони мовчки вхопилися за сани з важучою поклажею і виштовхнули їх крізь розчинені двері. З жахом дивився Брофі, як марно дряпалися лайки, намагаючись втримати величезну вагу. Мить – і тварини, завиваючи, полетіли вниз, витягнуті з гелікоптера непереборною силою.

      На той момент, коли чоловіки схопили Брофі, він уже встиг скочити на ноги і закричати. Незнайомці потягли його до дверей. Похоловши від страху, він вимахував кулаками, намагаючись відбитися від дужих рук, що виштовхували