Точка обману. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
свій білий «Форд Інтегра» автострадою Лісберг-Пайк, Рейчел Секстон і досі кипіла гнівом. Голі клени біля підніжжя пагорбів Фоллз-Черч красиво здіймалися вгору, чітко вирізняючись на тлі чистого й прозорого березневого неба, але ця мирна картина не могла вгамувати її лють. Нещодавній стрибок рейтингу її батька не тільки не додав йому ані крихти елегантної впевненості в собі, а навпаки – зробив його ще бундючнішим та пихатішим.
Хитра пастка, яку він їй улаштував, була тим більш болючою, що батько залишився єдиним прямим родичем Рейчел. Її мати померла три роки тому, і то була спустошлива втрата, яка й досі краяла серце. Єдиною втіхою для Рейчел була думка про те, що смерть, проявивши до матері іронічне співчуття, визволила її від того жахливого нещастя, яким став для неї шлюб із сенатором.
Пейджер Рейчел знову писнув, повернувши її до реальності й змусивши зосередити увагу на дорозі. Вхідне повідомлення було таким самим.
Це означало: «Звітуйте директорові Національного управління військово-космічної розвідки про стан об’єкта». Рейчел зітхнула: «Та їду вже, їду, заради Бога!»
Зі зростаючим відчуттям непевності вона скерувала авто до звичного з’їзду, звернула на приватну під’їзну дорогу і загальмувала біля добре захищеної будки вартового. То була одна з найпотаємніших адрес у країні: Лісберг-Пайк, 14225.
Поки охоронець перевіряв її авто на предмет «жучків», Рейчел кинула погляд на велетенську споруду, що маячила на відстані. Комплекс площею мільйон квадратних футів велично вивищувався на шістдесяти восьми акрах лісистої території в містечку Ферфакс, що у штаті Вірджинія, – якраз на кордоні з округом Колумбія. Фасад будівлі нагадував бастіон із дзеркального скла, у якому відбивався цілий сонм розташованих неподалік супутникових «тарілок», антен та радарів, подвоюючи їх і без того фантастичну кількість, що вселяла мимовільний страх та повагу.
Дві хвилини по тому Рейчел припаркувала авто і пройшла підстриженим газоном до парадного входу з карбованою гранітною табличкою, яка вказувала:
Рейчел пройшла повз двох озброєних морських піхотинців, що стояли обабіч куленепробивних обертальних дверей і напружено вдивлялись у простір поперед себе. У неї з’явилося відчуття, яке завжди виникало, коли проходила крізь ці двері: наче вона ступала до черева сплячого гіганта.
Опинившись у склепінчастому вестибюлі, Рейчел почула довкола себе слабке відлуння приглушених розмов, що наче просочувалися з офісів, розташованих на горішніх поверхах. Велетенський напис, викладений мозаїчними кахлями, проголошував мету управління:
Стіни були увішані величезними фотографіями: запуски ракет, спуск підводних човнів, монтаж устаткування для спостереження та перехоплення – неабиякі досягнення, якими можна було вихвалятися лише в цих стінах.
Увійшовши, Рейчел звично відчула, як проблеми зовнішнього світу зблякли і залишилися