Точка обману. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
прекрасний шанс потіснити з Білого дому нинішнього президента, який нажив собі купу ворогів та проблем. Останнім часом обличчя Секстона прикрашало мало не всі загальнонаціональні видання, а його виборче гасло на кожному кроці закликало: «Годі марнувати. Час ремонтувати».
– Сенатор Секстон – у своїй кабінці, – відповів офіціант. – А ви…
– Я – Рейчел Секстон.
«Ну й бовдур же я!» – подумав він. Зовнішня схожість була вельми очевидною. Жінка мала сенаторові проникливі очі та рафіновані манери, що видавали належність до життєздатної енергійної еліти. Рейчел Секстон успадкувала класичні привабливі риси батькового обличчя, але вона, схоже, несла цей благословенний дар долі з граціозністю та скромністю, яких сенаторові ще треба було в неї повчитися.
– Радий вітати вас, міс Секстон.
Коли офіціант вів доньку сенатора через зал ресторану, його збентежили прискіпливі погляди чоловіків: деякі – обачливо-обережні, а декотрі – не дуже. В «Тулосі» зазвичай харчувалося мало жінок, а тих, хто могли зрівнятися красою з Рейчел Секстон, було ще менше.
– Яка гарна фігура, – прошепотів один з відвідувачів. – А що, Секстон уже знайшов собі молоду дружину?
– Це його донька, бовдуре, – відповів сусід по столику.
– Знаючи Секстона, не здивуюся, якщо він і з нею спить, – хихикнув чоловік.
Коли Рейчел підійшла до столика, за яким сидів її батько, сенатор якраз гучно обговорював по мобільному один зі своїх нещодавніх успіхів. Він на мить відірвався від розмови і, зиркнувши на Рейчел, постукав пальцем по своєму годиннику «Картьє» – мовляв, спізнилася.
«Я теж за тобою скучила», – подумала Рейчел.
Насправді її батька звали Томас, але він уже давно перейшов на своє друге ім’я, бо йому подобалася алітерація: Сенатор Седжвік Секстон. Це був срібноволосий та срібноголосий політичний «звір», якому пощастило мати зовнішність героя популярного телесеріалу, і ця обставина здавалася цілком доречною, зважаючи на його талант перевтілення.
– Привіт, Рейчел! – Батько клацнув телефоном і підвівся, щоб цьомнути доньку.
– Привіт, татку, – відповіла вона, але не поцілувала.
– У тебе змарнілий вигляд.
«Почалося», – подумала Рейчел.
– Я отримала твоє повідомлення. Що сталося?
– А мені що, вже не можна запросити свою доньку на сніданок?
Рейчел давно призвичаїлася, що батько рідко коли запрошував її зустрітися, не маючи при цьому якогось прихованого мотиву.
Сенатор відсьорбнув кави.
– Ну, розповідай – як твої справи?
– Справ багато. А я бачу, твоя кампанія проходить успішно.
– Заради Бога, тільки не про це. – Секстон нахилився над столиком і стишив голос: – А як той хлопець із Держдепартаменту, з яким я тебе познайомив?
Рейчел зітхнула, переборюючи бажання поглянути на годинник.
– Татку, я й справді не мала часу йому зателефонувати. І, будь ласка, припини…
– Треба