Виправний день. Чак Поланік
Читать онлайн книгу.
євроколоніального культурного імперіалізму»?
Професор киває на планшетку:
– Я можу поцікавитися, на що це ви покликаєтеся?
І вухом не повівши, Руфус продовжує:
– Дослідження впливу на довкілля.
Нейлор і Віс заходяться реготом. Справжні мудила. Вони повертаються до всіх спиною, доки не знаходять сили, щоб відновити професійне самовладання. Продовжують гиготіти, доки Остерман не озивається:
– Не будьте такими хуйланами!
Професор увесь розчервонівся під своєю бородою. Він перекладає килимок для йоги з-під однієї пахви до іншої й каже:
– Запитую просто тому, що я член університетського Комітету захисту Землі від поранень.
Звіряючись зі списком, Руфус додає:
– Віце-голова, як тут сказано.
Нейлор вибачається і йде, щоб повідомити операторові екскаватора, що потрібно зробити схил на західному боці ями, оскільки звідти її заповнюватиме самоскид. Нікому не потрібно, щоб він обвалився під такою вагою. Віс обпирається на лопату, киває, щоб привернути увагу професора, і каже:
– Гарний светрик.
Професор піднімає руку вгору, відтягуючи рукав, щоб посвітити наручним годинником, – справжнє шоу влаштовує з перевірки часу. Каже:
– І все одно я хотів би знати, що це ви тут надумали.
Не витягуючи носа з паперів, Руфус озивається:
– Ваш кабінет досі в корпусі принца Люсьєна Кемпбелла? Шостий поверх?
Професор вражений.
Віс продовжує:
– То справжній діамант? – так ідеально просмикнутий у ліве вухо професора.
Футбольний газон тягнеться просто вздовж краю ями. Під ним – невеликий верхній темно-коричневий шар ґрунту. Нижче – широчезна смуга підґрунтя, під яким – давня історія, що сягає часів динозаврів. Дзвіниця поблизу будівлі адміністрації починає відбивати четверту годину. Професор опускається на одне коліно біля самого краю ями. Нічого, окрім сирої землі на глибині, набагато більшій, ніж для басейну. Глибше, ніж для підвалу. Земля і хробаки. Урвисті краї роздряпані смугами від зубів ковша. Дрібні грудки відриваються і скочуються донизу.
Отак уклякнувши, професор схиляється вперед, над урвищем. Обдумуючи те, чого не розуміє, він, можливо, вишукує скам’янілості. Дурний, як кабан, якого ведуть на бійню, не усвідомлює очевидного, але намагається віднайти якийсь загублений слід зниклої цивілізації. Як би не було, його погляд надовго затримується на безпросвітній темряві, щодо якої він усе життя прикидався, що її не існує.
Сніданкові пластівці поприлипали до його шкіри, ніби фруктові струпи. Він відірвав червоний і з’їв. На руці залишився привид пластівця, щось схоже на дрібне кругле червоне татуювання. Наче він перетворювався на леопарда веселкового кольору.
Цього ранку Нік прокидається у ліжку з перекинутою тарілкою пластівців «Фрут Лупс», які поприлипали до спини. Невеличкі плями всіх кольорів веселки, ніби різнобарвні цукерки «Лайф Сейверс», позалишали сліди на простирадлах. Він тягнеться до телефону на підлозі, намагаючись