Розфарбований птах. Ежи Косинский
Читать онлайн книгу.
слабенький, щоб відірватися від землі й долетіти до хатини, де лежала Ольга, тож лише загрузав у ґрунті.
Птахи безперешкодно розважалися. Що лютіше я смикав головою в різні боки, то збудженіші й нахабніші вони робилися. Вирішивши, вочевидь, уникати обличчя, вони дзьобали мене в потилицю.
Сили полишали мене. Поворушити головою було так само складно, як пересунути набитий кругляками мішок. Я втрачав глузд і бачив усе в якомусь міазматичному тумані.
Я втратив надію. Тепер я сам був птахом. Я намагався звільнити свої холодні крильця від землі. Напруживши кінцівки, я приєднався до пташиної зграї. Поклавшись на різкий порив свіжого вітру, що повертав до життя, я злетів навпростець до сонцевого проміння, що натягнулося над небокраєм, наче випнута тятива, і крилаті друзі підтримали моє радісне каркання.
Ольга знайшла мене посеред скуйовдженої зграї круків. Я мало не замерз до смерті, а голову глибоко подзьобали птахи. Жінка швиденько викопала мене.
За кілька днів я одужав. Ольга сказала, що холодна земля витягнула з мене хворобу. Сказала, що моровицю відніс геть натовп привидів, які, перекинувшись воронами, спробували мою кров, аби переконатися, що я – один із них. Саме тому вони не видзьобали мені очей.
Минуло кілька тижнів. Моровиця згасла, і на численних свіжих могилах виросла нова трава, трава, якої не можна було торкатися, адже її, безумовно, отруїли жертви пошесті.
Одного сонячного ранку Ольгу покликали на берег річки. Селяни витягли з води велетенського сома з довгими вусами, що жорстко стирчали з його морди. Це була могутня на вигляд величезна риба, одна з найбільших, які доводилося бачити в цих місцях. Витягаючи її, один рибалка розрізав собі сіткою жилу. Поки Ольга накладала джгут, щоб зупинити струменисту кров, інші чоловіки потрошили рибу й усім на радість дістали непошкоджений плавальний міхур.
Несподівано, саме тієї миті, коли я розслабився і нічого не підозрював, якийсь товстун підняв мене в повітря і гукнув щось іншим чоловікам. Натовп заплескав, і мене швидко почали передавати з рук у руки. Перш ніж я зрозумів, що вони роблять, плавальний міхур кинули в воду, а мене жбурнули на нього. Міхур трохи занурився. Хтось підштовхнув його ногою. Мене понесло на середину ріки; я гарячково обхопив свою плавучу кулю руками й ногами, раз за разом пірнаючи в холодну коричнювату воду, лементуючи й благаючи про помилування.
Однак течія відносила мене далі. Люди бігали берегом і махали мені руками. Хтось кидав каміння, і воно хлюпало поруч зі мною. Одна каменюка мало не влучила в міхур. Бистрина винесла мене на середину. Обидва береги здавалися недосяжними. Натовп зник за горбочком.
Свіжий вітерець, якого я не помічав на березі, брижив воду. Я плавно ковзав за течією. Кілька разів міхур мало не потонув під невеличкими хвильками, але виринав і повільно й велично плив далі. Потім я несподівано потрапив у вир. Раз по раз міхур кружляв, віддаляючись і вертаючись на те саме місце.
Я спробував розкачати його і витягнути з виру рухами