Шармузіки: За межами Великої Галявини. Тім Брік
Читать онлайн книгу.
за столом. Напівсонний шармузік протягнув руку до годинника, намагаючись вимкнути його. Але не дотягнувся і впав разом зі стільцем.
До дзвону годинника долучився й інший – дзвінок у двері, що сповіщав про прихід гостей. Не дочекавшись господаря будинку, гості ввічливо постукали у двері і самостійно відчинили їх та увійшли всередину. Почулися звуки хлопавок та святкових свистків. На порозі стояли Люмик, Гайлик та Набридик із дерев’яними коробками різної форми, оперезаних різнокольоровими стрічками. А Бубик тримав у руках святковий торт, що теж мав червону стрічку, зроблену з помадки.
«А де Ціквик? Ми що, помилилися днем?» – запитав Бубик, не помітивши господаря будинку. Підвівшись та поглянувши на своїх друзів, Ціквик згадав одну важливу річ – сьогодні його День народження.
Взагалі, у шармузіків немає календаря. І, на перший погляд, зрозуміти, коли саме потрібно святкувати чий-небудь день народження, досить важко або й зовсім неможливо. Та насправді у жителів Шмуру все набагато простіше. Вони просто домовляються між собою, коли саме потрібно святкувати день народження одного зі своїх знайомих. Головне, щоб це відбулося в той самий сезон, скажімо, зимою чи влітку, коли народився шармузік. Крім того, у них була одна особлива традиція: на день народження, шармузіки не купували подарунків, а робили їх власноруч. Таким чином, тим, у кого були друзі, що виготовляли дорогоцінні прикраси, пощастило найбільше з усіх.
Зазвичай Ціквик накривав святковий стіл та весело проводив час разом зі своїми друзями. Але цей раз був не такий, як інші рази. Запросивши всіх до столу, на якому замість їжі лежала мапа та щоденник, Ціквик розповів про події минулого вечора. Тоді як Люмик та Гайлик уважно слухали, а Набридик записував щось у свій записник, Бубик вирішив самостійно поласувати власноруч спеченим тортом. – А потім, коли я почав читати зміст цього щоденника, окрім мапи я знайшов дивні малюнки, – мовив Ціквик та перегорнув декілька сторінок щоденника – на одній з них, від руки, у вигляді схеми, була намальована якась… істота.
– Люмик, дивись! На малюнку таке зображення, як ми знайшли в одній із книг у якості закладки, – зауважив Гайлик.
– До речі, якщо я не помиляюсь, той малюнок і досі у моїй кишені –продовжив Гайлик та дістав із правої кишені наполовину обірваний малюнок, де була намальована лампочка з ногами.
– А тепер підстав його сюди, – мовив Ціквик, перегорнувши сторінку та вказавши на місце, де були залишки обірваної сторінки. Шармузіки підставили малюнок до відповідного місця у щоденнику і зрозуміли, що це частини, які доповнюють одна одну.
– Неймовірно. Але чий це щоденник?
І чому ти такий упевнений, що ця мапа справжня? – запитав Набридик, від несподіванки навіть відклавши свій нотатник убік.
– На жаль, я не знаю, чий він, і не можу бути впевнений у справжності цієї мапи. Я ніколи не виходив за межі Великої Галявини, як і ви.
– Дуже прикро, що ми ніколи