Шармузіки: За межами Великої Галявини. Тім Брік
Читать онлайн книгу.
та Набридика, які, в свою чергу, намагались знайти його. І поки вони сперечались і з’ясовували, хто кого знайшов, зрозуміли, що тепер загубили й Ціквика, який іще зовсім недавно був поряд. Його знайшов Мудрик, але випадково налякав своїми окулярами, від яких відбивалось місячне сяйво. Та врешті-решт усе владналось. Люмик та Гайлик віднесли Ціквика до хатинки, де йому наклали компрес та залишили відпочивати.
Вислухавши розповідь своїх друзів, Ціквик уже хотів був поцікавитись у Мудрика про те, хто він та як сюди потрапив.
І чи не він написав той самий щоденник, у якому згадується інше місто. Але його випередив Набридик, який ніколи не втрачав нагоди отримати нову інформацію для міської газети. Він одразу підготував свою ручку та записничок, із чемності дочекався, коли Мудрик доп’є свій чай, і звернувся до нього із запитанням.
– То чи не могли б ви розповісти нам свою історію, пане Мудрику? Я впевнений, що всім присутнім буде дуже цікаво дізнатися трохи більше про вас, – почувши ці слова, сивий шармузік подивився на всіх присутніх, бажаючи переконатись, що всіх присутніх і дійсно дуже цікавить його історія. Всі шармузіки, окрім Бубика, облишили свої пиріжки та чай і приготувались слухати захопливу розповідь. Підвівшись зі свого стільця, Мудрик узяв чайника, долив у нього води з дерев’яної діжки та повісив над каміном.
– Для довгої історії нам потрібно набагато більше чаю, – пояснив свої дії шармузік та знову сів на своє місце. Зручно вмостившись на стільці, він подивився кудись у далечінь, ніби зазирнувши у далеке минуле, та почав розповідати свою історію.
– Я пам’ятаю той день, ніби це було вчора. Я сидів за довгим столом та чекав на інших. І ось, коли всі зібрались, ми почали обговорювати дуже хвилюючу для всього міста проблему. Була сильна посуха, всі поля були знищені. А запасів не вистачило б для того, щоб прогодувати весь Тулун… – почувши слово «Тулун» Ціквик у ту саму мить згадав про записи у щоденнику та позначку на мапі – саме так називалось те місто. Деякий час він зовсім не слухав розповідь Мудрика, у його голові з кожною секундою з’являлись усе нові та нові запитання без жодної відповіді. Коли Ціквик знову почав слухати розповідь, то зрозумів, що пропустив уже чимало інформації – …Ми знайшли той острів і зібрали багато плодів. Але під час повернення додому… Під час повернення сталося щось… – Мудрик щосили намагався згадати, що ж саме трапилось під час повернення, та марно. – Насправді, все, що я пам’ятаю, – це те, як я летів у небі, потім якесь поле, ліс… Так-так, ліс, саме цей ліс. Я увійшов до лісу та знайшов цю хатинку. Тут було багато запасів їжі, все було таким чистим, ніби ось-ось повинен повернутись господар, хоча я так і не зустрів його.
Але чому ви залишились у цій хатинці, чому не повернулися до свого міста? – раптом запитав Ціквик.
– Я… – хотів щось відповісти Мудрик, якого одразу перебив Бубик, котрий почав дуже голосно хропіти, заснувши за столом під час розмови. У лівій руці він так і тримав відкушений пиріжок, а у правій – свою пусту чашку.
– Напевно ви дуже втомилися з дороги.