Шармузіки: За межами Великої Галявини. Тім Брік
Читать онлайн книгу.
щоб краще зрозуміти його призначення, і в ту саму мить одна з його стінок різко відлетіла і збила капелюх з Ціквика. У центрі циліндра знаходилась якась монетка. Ціквик дістав її з циліндра і почав уважно роздивлятися. Монетка мала срібний колір та була середнього розміру, як невеличкий камінь. Вона не мала особливого різьблення чи зображень і була більше схожа на сплюснутий метал.
– І що нам з цим робити? – запитав Набридик з-за плеча Ціквика, намагаючись роздивитись монетку.
– Краще просто викинути. Від цього шматка звичайного металу нам не буде жодної користі, – буркнув Люмик, обпершись об стіну. Аж раптом, стіна почала висуватися. Спочатку Люмик, здивовано дивився на інших, повільно рухаючись уперед. А коли зрозумів, що рухається не він, а стіна позаду нього, хотів було кинутися геть. Але стіна ніби не хотіла відпускати Люмика і в ту саму мить зачепила його за кофтинку майже непомітним цвяхом та почала сунутися вгору, зупинившись у метрі над землею. Люмик намагався самостійно відчепитись, смикаючись у повітрі. А всі інші, тим часом, скупчились навколо монетки та намагались зрозуміти її призначення. Люмик зрозумів, що ніхто навіть не помічає, що з ним трапилось, і голосно кахикнув. Усі здивовано озирнулися. Але побачивши те, що з’явилось у місці, звідки висунулась стіна, відразу зацікавились іншою річчю. Доки Гайлик та Набридик намагалися зняти свого товариша, інші оглядали дивний прилад. Він був розміром із шармузіка, мав три отвори та важіль, що знаходився збоку. Над отворами був надпис: «Життя». А напроти кожного з них знаходились такі слова: «Дає, продовжує, забирає».
– Цікаво, для чого тут це стоїть? – запитав Ціквик, обійшовши прилад навколо та уважно його роздивившись. Не відповідаючи нічого на запитання Ціквика, Мудрик придивлявся до кожного з отворів і врешті мовив:
– Мені здається, що ці отвори зроблені саме для тієї монетки. Вона б чудово підійшла до кожного з них.
– Тобто, наскільки я розумію, потрібно опустити її в один з них? – перепитав Ціквик. Почувши ці слова, Набридик вихопив монетку з рук Ціквика та кинув її до нижнього отвору.
– Ні! Спочатку треба було зрозуміти, в який саме отвір її кинути!
– Ну… це вже неважливо… А! Напевно потрібно потягнути за важіль. –мовив Набридик та відразу вирішив перевірити свою теорію.
Видавши звук касового апарату, важіль став на місце.
Ціквик зрозумів, що вже не має сенсу злитись, і разом з усіма почав чекати. Вже за мить один зі світильників, що висів під стелею, дивним чином почав спускатись на землю, ніби хтось невидимий обережно тягнув його до підлоги. Торкнувшись землі, ліхтар згаснув та почав повільно і легко розкриватися. Так, ніби він був зроблений із пелюсток. Усередині лежав звичайний ключ.
Набридик, що був сьогодні не налаштований довго чекати та розмірковувати, одразу взяв його та підбіг до найближчих дверей.
– Нарешті ми зможемо вибратися звідси – весело промовив він та встромив ключ у отвір. І щойно він це зробив, ключ перетворився на пісок та розсипався в його руці.
Здавалось,