Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов
Читать онлайн книгу.
межах робочої групи сягнули такого рівня напруги, що почалося публічне з’ясування стосунків.
«Ортодокси» намагалися не лише зберегти, а й посилити політично обумовлену репрезентацію події. Зокрема, відчайдушно боролися за те, щоб дані про кількість жертв відповідали формулі 7 млн в Україні, 3 млн – поза її межами. «Ревізіоністи», розуміючи, що відверто маніпулятивне поводження з фактами, цифрами та інтерпретаціями провокує недовіру, намагалися довести необхідність дотримуватися науково обґрунтованих оцінок втрат.
Результатом суперечок стало публічне звернення науковців до самого президента П. Порошенка із закликом передати справу розробки концепції науковцям та пропозицією не політизувати проблему156.
Враховуючи ту обставину, що 2018 рік принесе чергову «напівкруглу» дату – 85-ту річницю голоду 1932—1933 років – можна впевнено очікувати риторичної та політичної ескалації Голодомору, чергового раунду політичних маніпуляцій, моралізаторської демагогії та ідеологічної актуалізації теми.
Криміналізація «заперечення»
Історія перетворення Голодомору на суб’єкт політики дає, крім іншого, дуже цікавий приклад спроб криміналізації дій, пов’язаних з публічною незгодою з офіційною версією трактування минулого.
Така практика не є винятковою. В Радянському Союзі «неправильне» трактування історії могло бути витлумачене як антирадянська агітація і пропаганда: випадки засудження за кримінальними статтями тих, хто не дотримувався офіційної версії минулого, відомі з історії дисидентського руху в Українській РСР у 1960—1970-ті роки.
У сучасній Україні одним із центральних аргументів на користь запровадження адміністративної чи кримінальної відповідальності за «заперечення Голодомору» є посилання на «європейський досвід»: зазвичай такі посилання мають декларативний характер, бо в жодному обґрунтуванні не містилося аналізу цього досвіду. Тобто, досвід згадується і використовується як аргумент, але він навіть не описується, принаймні в контексті криміналізації «заперечення Голодомору».
Криміналізація заперечення Голокосту і геноциду вже має власну історію – як політичну, так і наукову. Заперечення Голокосту (як такого) є незаконним в 13 країнах Європи, найжорсткіші закони проти заперечення Голокосту в країнах, де знищення євреїв відбувалося під час Другої світової війни під орудою держави (Німеччина, Австрія, Румунія).
Парламенти Нідерландів та Італії у 2006—2007 роках розглядали питання про криміналізацію заперечення Голокосту, однак не схвалили відповідних рішень. В Іспанії Конституційний суд визнав кримінальне переслідування за заперечення Голокосту антиконституційним.
У Франції було криміналізовано заперечення не лише Голокосту, але й геноциду вірмен у 1915 р. Дебати щодо криміналізації заперечення геноциду вірмен тривали понад двадцять років і не вщухають і далі.
У лютому 2007 р. представники Німеччини виступили з ініціативою ухвалення Європарламентом закону, згідно з яким
Науковці просять, аби концепцію музею Голодомору розробили в НАН // https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2401594-naukovci-prosat-abi-koncepciu-muzeu-golodomoru-rozrobili-v-nan.html (дата звернення 20 березня 2018 р.).