Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов
Читать онлайн книгу.
історії як історії Української держави, а не фрагмента Російської імперії. По-друге, він припинить політичні спекуляції довкола трагічної сторінки української історії, до яких вдаються деякі політики, нехтуючи почуттями тих, хто пережив цю трагедію, та пам’яттю тих, хто помирав у муках»175.
7 грудня 2007 р., вже після створення умовно пропрезидентської коаліції у Верховній Раді, президент В. Ющенко подав на розгляд парламенту 13 невідкладних законопроектів. Серед них був і згаданий законопроект про криміналізацію заперечення факту Голодомору і Голокосту як геноциду – точна копія попереднього. Знову йшлося про заперечення Голодомору й Голокосту як факту геноциду. Цікаво, що в пояснювальній записці до проекту закону необхідність запровадження криміналізації такого роду заперечення пояснювалося також «необхідністю попередження відповідної поведінки, а відтак, виключення її суспільної небезпеки, унеможливлення заподіяння шкоди фізичній та юридичній особі, суспільству і державі»176. Як саме інтерпретація Голодомору, відмінна від запропонованої президентом В. Ющенком, може заподіяти перелічені різновиди шкоди згаданим суб’єктам, в записці не пояснювалося. Варто звернути увагу й на вже звичні суперечності в тексті – в одному місці йшлося про заперечення Голодомору і Голокосту як таких, в іншому – як актів геноциду. Чи це було зроблено навмисно, чи за недбалістю – в обох випадках це не може не спровокувати питання про відповідальність політиків за свої дії (чи про її відсутність).
У січні 2008 р. президентський законопроект було продубльовано ініціативою двох депутатів з президентської фракції «Наша Україна – Народна Самооборона». Б. Тарасюк і Я. Кендзьор спрямували до Верховної Ради законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» (щодо відповідальності за публічне заперечення факту Голодомору 1932—1933 років як геноциду українського народу). Депутати від «демократичної коаліції» пропонували запровадити покарання за діяння, зазначене в назві законопроекту, та «за виготовлення матеріалів із публічним запереченням цього факту з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів» – арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до трьох років»177. Цікаво, що в тексті пояснювальної записки автори в різних місцях вживали різні формулювання: в одному випадку йшлося просто про заперечення факту Голодомору, в другому – про заперечення Голодомору як геноциду, в третьому – про «заперечення факту геноциду українського народу»178.
На переговорах про відтворення коаліції Блоку Юлії Тимошенко та Нашої України – Народної Самооборони, зруйнованої в ході кризи влади весни—літа 2008 р., він однією з умов висунув ухвалення закону про кримінальну відповідальність за заперечення Голодомору як геноциду.
До «пакету» домовленостей входили також політично вельми сенситивні закони про ліквідацію депутатської недоторканності та про місцеве самоврядування. Питання
Ганна Скрипник закликала якнайшвидше узаконити кримінальну відповідальність за заперечення Голодомору // http://www.unp-ua.org Сайт Української народної партії (дата звернення 20 листопада 2007 р.).
Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» // http://gska2.rada.gov. ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30993 (дата звернення 24 січня 2008 р.)
http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31473 // (дата звернення 24 січня 2008 р.).
Там само.