Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов
Читать онлайн книгу.
виокремити принаймні три суспільних ситуації, які актуалізували тему ідеологічно і політично: це річниці трагедії, виборні кампанії (передусім парламентські), державні політичні акції, пов’язані з ідеологічною та політичною легітимацією влади шляхом звернення до історичного досвіду та трансляції в суспільство певних комеморативних практик.
Спільним в усіх згаданих ситуаціях було те, що звернення до теми завжди пов’язувалося з конкретними поточними політичними завданнями – незалежно від того, як вона подавалася: чи то як «відновлення історичної справедливості», чи як дискредитація тих чи інших політичних сил, чи «вшанування пам’яті невинно загиблих», чи «засудження злочинів комуністичного режиму» – в усіх випадках неможливо заперечити наявність явного чи прихованого політичного інтересу ініціаторів. Це стосується як прихильників і промоутерів Голодомору, так і опонентів.
Це не заперечує того факту, що, наприклад, відзначення річниць поступово перетворювалося на сталі, повторювані комеморативні практики, освячені державою, і підтримані значною частиною суспільства, на складову процесу «винайдення традиції». Фактично Голодомор справді перетворювався на основу спільного ідеологічно гомогенного «національного простору», в якому пропоновані цінності мали об’єднувати населення відновленою чи винайденою спільною пам’яттю про спільну трагедію.
Згадування голоду 1932—1933 рр. в контексті політичних дискусій (зокрема, виборних дебатів або ж у зв’язку з тими ж самими річницями) мало і зворотний ефект – політичні сили та частина суспільства, які сповідували ліві ідеї або належали до радянсько-ностальгійної частини суспільства, опинялися поза офіційним «національним проектом», оскільки прямо чи опосередковано знаходилися або серед «винуватців» трагедії (чи принаймні ставали їхніми спадкоємцями), або серед тих, хто ніс моральну відповідальність за заперечення самого факту голоду 1932—1933 рр. чи за «неправильне» його трактування. Ліві, в свою чергу, періодично використовували згадки про голод у своїй пропаганді, скерованій проти «олігархічної» влади192 і в цьому сенсі вони мало відрізнялися від правих.
Використання теми голоду 1932—1933 років в контексті ідеологічного чи політичного протистояння призводило до того, що ті чи інші погляди та твердження (часто цілком слушні) ототожнювалися з певними політичними позиціями і, відповідно, втрачали легітимність і вагомість для тих, хто перебував в іншому політичному таборі. В результаті рівень обговорення проблеми, яка, по суті, є гуманітарною і справді містить великий морально-етичний і виховний потенціал, применшувався до рівня з’ясування політичних стосунків – незалежно від показово чи реально благих намірів ініціаторів тих чи інших дій.
На рівні уже буденного політичного протистояння з уже буденними публічними формами асоціальної поведінки політиків трапилася свого роду тривіалізація і примітивізація складної і трагічної теми, пониження її духовної, етичної складової.
У центральному друкованому органі Комуністичної партії України, газеті «Комуніст», періодично друкувались листи і звернення пенсіонерів, статті та гуморески (!), у яких тема голоду 1932—1933 рр. подавалася у контексті сучасного становища більшості українського населення, перш за все, пенсіонерів. Під час підготовки комуністами публічних акцій 2000 р. одним з гасел було: «Ні розпродажу землі та голодомору 2000!». Більш детально див.: