«Я закінчила прибирання, і тепер мій дім чистий і гарний! Проте чомусь мені не здається, що дійсно все закінчено». У людей, котрі відчувають щось подібне, є спільна риса: їхнім оселям бракує кольору.

      Коли фаза зменшення кількості речей позаду, час додати вашому життю радості. Зазвичай це можна зробити, оздобивши будинок улюбленими речами, які раніше майже не використовувалися.

      Однак людям, не дуже обізнаним із тим, як обирати речі, що викликають радість, треба вдатися до пошуків. Здебільшого їм бракує в житті саме кольору. Ідеальний вихід – купити нові фіранки чи барвисте покривало або повісити картину, що тішить око, та, на жаль, не кожен здатен одразу зробити щось подібне.

      Найпростіше в такому випадку – використати зрізані квіти чи рослинність у вазонах. Навчаючись у старших класах, я додавала в кімнату барв за допомоги квітів, чи то пак – однієї-єдиної гербери, яка коштувала близько ста єн (не більше долара).

      Я ніяк не могла збагнути, чому колір для мене настільки важливий, поки одного дня не зрозуміла: справа у ставленні моєї мами до їжі. Наш стіл завжди виглядав яскраво, бо мама готувала дуже багато різних страв. Якщо був надмір харчів якогось одного кольору, наприклад, тушкована курятина з лопухом, смажена свинина з грибами, місо-суп із баклажанами та охолоджене тофу з підливою із водоростей, вона казала, оглянувши стіл: «Забагато брунатного, бракує кольорів». І приносила з кухні нарізані скибочками помідори. Від цього доповнення стіл ставав більш яскравішим, а вечеря – приємнішою. Те саме відбувається з нашими будинками. Якщо кімната видається порожньою, змінити її на краще здатна всього одна квітка.

      Якось я завітала до одного будинку знаменитості, щоби провести урок для телепрограми. То були двоповерхові апартаменти, з робочим простором над житловою зоною. Кабінет виглядав відносно чистим і охайним, на підлозі стояла лише одна картонна коробка з документами. Швидко все продивившись, ми зійшли сходами до спальні й зіткнулися з разюче іншим світом.

      Перше, на що я звернула увагу, – шість ігрових автоматів для пінболу, виставлених уздовж стіни на горішній полиці книжкової шафи. Панелі були заставлені мультгероями, які постійно блимали, через що вся кімната сповнювалася гулу.

      Я зустрічала любителів дартсу та маджонгу, проте ніколи не бачила кімнат із робочими гральними автоматами. Як з’ясувалося потім, ще пара неробочих стояли в шафі.

      – Це