День, що навчив мене жити. Лоран Гунель
Читать онлайн книгу.
Майкл.
Джонатан глибоко зітхнув. Він не мав анінайменшої уяви.
– На стільки, скільки буде потрібно….
Анжела вислухала без жодних коментарів.
Цього дня Майкл люб’язно провів його до дверей кабінету.
– Я розумів, що щось не так, – сказав він, понизивши голос. – Ти не квапся і подумай про мою пропозицію.
Повернувшись додому, Джонатан кинув у дорожню сумку необхідний мінімум, стрибнув у старенький білий «Шевроле» і помчав на шосе № 101, прямісінько на південь. Звільнене від звичного ранкового туману, осяяне блакиттю небо здавалося бездонним.
~ 6 ~
«Ми одразу ж поговоримо з Евою Кемпбелл, нашим спеціальним представником у Флашинґ Мідоу».
«Отож, Тоні, уявляєте, Остін Фішер здобув перемогу у першому турі US Open. Він швидко впорався із симпатичним австралійцем Джеремі Тейлором, який займає сорок третє місце у світі. Бездоганний матч, зіграний у три сети, 5-2, 6-4, 6-3. Зараз Остін поруч зі мною…»
– Ти так і сидітимеш, втупившись в екран? – запитала Анжела.
Вони сиділи на терасі кав’ярні, що на площі, біля широко розчинених вікон. Майкл не зводив очей зі встановленого на внутрішній стіні екрана.
– Зуб даю, він таки виграє турнір.
– Геніально, – вимовила вона з притаманним тільки їй сарказмом.
– Уяви лишень: він поб’є рекорд перемог на Ґранд Слемі, він…
– Це змінить моє життя.
Анжела взяла зі своєї тарілки гамбургер і вп’ялася в нього міцними зубами.
– І ти визнаєш, що це все-таки непра…
Анжела перебила його з повним ротом.
– Клое не будитиме мене вночі, їй більше не снитимуться кошмари…
– Припини…
– Клієнти підписуватимуть контракти без перемовин…
Майкл розреготався.
– Анжело…
– Ні-ні, дивись далі. Мене не існує…
– Ти ж бачиш, мені це підсувають, цьому годі опиратися…
– У будь-якому разі тобі вдається опиратися бажанню поговорити з жінкою, яка сидить навпроти.
Майкл розсміявся.
– Тільки не треба робити з мене новий дренажний стік твого настрою…
Анжела теж усміхнулася. Майкл знову наповнив її келих вином.
– Як гадаєш, Джонатан повернеться чи покине справу? – запитала вона.
– Звісно, повернеться.
Анжела нахмурила брови.
– Минулого разу ти був іншої думки…
– Так… і все-таки я гадаю, що він оговтається і повернеться до праці. Чим більше я про це думаю, тим більше вважаю, що він належить до типу людей, які за щось чіпляються. Тут, в агентстві, він поєднаний із життям.
– Ти вирішив зіпсувати мені настрій, щоб потім цим докоряти?
Майкл усміхнувся.
– Ні, але… гадаю, ти марнуєш час на сподівання. З цього нічого не вийде.
– Ти таки хочеш зіпсувати мені трапезу?
– Ваша ситуація справді нестерпна…
Анжела зітхнула