Убивство в будинку вікарія. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
вона не могла почути нічого з того, що відбувалося тут. Паскудні справи. Хто знав, що Протеро ввечері прийде сюди?
– Він кричав про це вранці на вулиці, як завжди, своїм найгучнішим голосом.
– Отже, про це знало все село? Зрештою воно завжди знає про все. Вам часом не відомо, хто мав до нього якісь претензії?
Думка про біле обличчя Лоренса Реддінґа і його вибалушені очі прийшла мені в голову. Мене врятувало від відповіді човгання кроків у коридорі за дверима.
– Поліція, – сказав мій друг і підвівся на ноги.
Нашу поліційну силу уособлював констебль Герст, який мав надзвичайно поважний, але дещо стурбований вигляд.
– Добрий вечір, джентльмени, – привітався він із нами. – Інспектор буде тут через кілька хвилин. Тим часом я мушу виконати його інструкції. Я так розумію, що полковника Протеро знайдено застреленим – у церковному домі?
Він зробив паузу і з холодною підозрою спрямував на мене погляд, який я спробував зустріти з належним виразом свідомої невинності.
Він підійшов до письмового столу і заявив:
– Нічого не торкайтеся, поки прийде інспектор.
Для зручності читачів я подаю план свого кабінету.
Констебль дістав записник, послинив олівець і спрямував очікувальний погляд на нас обох.
Я повторив свою розповідь про те, як натрапив на тіло. Коли він її записав, – а це забрало певний час, – то обернувся до лікаря.
– Йому вистрілили в голову з близької відстані.
– З якої зброї?
– Я не можу сказати остаточно, поки ми не витягнемо кулю. Але з великою певністю припускаю, що куля вилетіла з пістолета малої конструкції – скажімо, з маузера-25.
Я здригнувся, пригадавши свою вчорашню розмову з Лоренсом Реддінґом і його зізнання. Поліційний констебль втупив у мене погляд своїх холодних риб’ячих очей.
– Ви щось сказали, сер?
Я похитав головою. Хай би які підозри виникли в мене, вони були тільки підозрами, і тому я мусив тримати їх при собі.
– Коли, на вашу думку, сталася трагедія?
Лікар завагався на хвилину, перш ніж відповісти. Потім сказав:
– Смерть настала близько півгодини тому. Але не раніше, у цьому можна не сумніватися.
Герст обернувся до мене.
– А служниця щось чула?
– Наскільки мені відомо, вона нічого не чула, – сказав я. – Але ви ліпше запитайте в неї.
Та саме в цю хвилину прибув інспектор Слек, він приїхав на автомобілі з містечка Мач Бенгем, що розташоване за дві милі від нас.
Про інспектора Слека я можу лише сказати, що ніколи не бачив чоловіка, який би з такою енергією намагався поводитися всупереч своєму прізвищу6. Він був темноволосий, з неспокійною і жвавою поведінкою, з чорними очима, які безперервно кліпали. Манери в нього були вкрай нахабними й брутальними.
Він відповів на наші привітання коротким кивком, схопив записник свого підлеглого, уважно його прочитав, пошепки обмінявся з ним кількома словами, потім підійшов
Slack (