Убивство в будинку вікарія. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
що Анна Протеро востаннє бачила свого чоловіка в селі близько чверті до шостої і що вона не може пролити на подію ніякого світла, інспектор пішов геть, попередивши, що завтра він повернеться для більш серйозної розмови.
– Як на нього, то він був досить делікатним, – сказала Ґрізельда з роздратуванням у голосі.
– Як місіс Протеро сприйняла те, що сталося? – запитав я.
– Ну, знаєш, була досить спокійна, але вона завжди така.
– Атож, – погодився я. – Я не уявляю собі Анну Протеро в стані істерики.
– Звичайно, їй довелося пережити великий шок. Це було по ній видно. Вона подякувала за те, що я прийшла, і сказала, що нічим допомогти їй не можу.
– А як Летиція?
– Її не було вдома – десь грала в теніс. Вона ще не повернулася.
Запала пауза, а тоді Ґрізельда сказала:
– Ти знаєш, Лене, вона справді була дуже спокійна – спокійна аж занадто.
– Це шок, – припустив я.
– Так, мабуть. А проте… – Ґрізельда розгублено насупила брови. – Вона була якоюсь дивною. Не розгубленою, а, я сказала б, нажаханою.
– Нажаханою?
– Так – хоч вона цього й не показувала. Принаймні не хотіла показувати. Але в її очах застиг химерний насторожений погляд. Мені здалося, вона має якесь уявлення про те, хто його вбив. Вона знову й знову запитувала, кого підозрюють.
– Справді? – замислено перепитав я.
– Так, справді. Звичайно, Анна володіє досконалим самовладанням, та було видно, що вона геть вибита з рівноваги. Набагато більше, ніж можна було б припустити, адже ні для кого не таємниця, що вона не була йому дуже віддана. Радше, вона ставилася до нього з відвертою неприязню, якщо шукати між ними якесь почуття.
– Смерть іноді впливає на почуття людини, – сказав я.
– Так, я думаю, що так.
Увійшов Денніс, він був украй схвильований, бо знайшов на одній із клумб відбиток ноги. Він був переконаний, що поліція його не помітила й що виявлення того сліду стане поворотним пунктом розслідування.
Я перебув тривожну ніч. Денніс підхопився на ноги й вибіг із дому, не чекаючи сніданку, щоб «продовжити пошук слідів», так він мені сказав.
А проте не він, а Мері принесла нам найсенсаційнішу вранішню новину.
Ми саме сіли снідати, коли вона вбігла до кімнати з червоними щоками й блискучими очима й звернулася до нас із притаманною їй безцеремонністю.
– Чи повірите ви? Пекар щойно мені сказав. Вони заарештували молодого містера Реддінґа.
– Заарештували Реддінґа? – недовірливо вигукнула Ґрізельда. – Це неможливо. Певно, йдеться про якусь дурну помилку.
– Ніякої помилки бути не могло, мем, – сказала Мері тоном зловтішної радості. – Містер Реддінґ сам прийшов у поліцію й зізнався в убивстві. Учора пізно ввечері. Він увійшов до відділка, кинув на стіл пістолет і сказав: «Це я зробив». Ось так.
Вона подивилася на нас обох, енергійно кивнула головою й повернулася на кухню,