Відьма з Портобелло. Пауло Коэльо
Читать онлайн книгу.
особливого. Маю намір погуляти з Віорелем у Риджентс-парку, трохи подихати чистим повітрям. Я матиму ще багато часу для того, щоб подумати про свій розпорядок денний, – а на цьому етапі свого життя я волію жити за денним розпорядком свого сина.
– Отже, я піду з вами.
За два дні до нашої прогулянки Афіна прийшла, щоб бути присутньою на ритуалі. Дитина заснула вже через кілька хвилин, а вона лише дивилася, нічого не кажучи, на рух, який відбувався навколо неї. Хоч вона сиділа нерухомо на дивані, я певен, що її душа танцювала.
У неділю пополудні, коли ми прогулювалися в парку, я попросив, щоб вона звернула пильну увагу на все, що бачить і чує: на листя, яке тріпотіло на вітрі, на збрижену хвилями поверхню озера, на щебетання пташок, на гавкіт собак, на крики дітей, які бігали туди-сюди, мовби підкоряючись дивній логіці, незрозумілій для дорослих.
– Усе рухається. І все рухається в певному ритмі. І все, що рухається в певному ритмі, створює звук; це відбувається тут і в будь-якому місці світу в цей момент. Наші предки помічали те саме, коли намагалися сховатися від холоду у своїх печерах: речі рухалися і створювали звуки.
Перші люди, певно, дивилися на все це зі страхом, а потім із побожною шанобливістю: вони розуміли, що в такий спосіб Найвище Буття хоче увійти з ними в контакт. Вони намагалися наслідувати звуки та рухи, що відбувалися навколо них, у надії сконтактуватися з цим Найвищим Буттям: саме тоді й народилися танець і музика. Кілька днів тому ви мені сказали, що, танцюючи, ви ніби спілкуєтеся з чимось значно могутнішим, аніж ви.
– Коли я танцюю – я жінка вільна. А точніше кажучи, я вільний дух, який може ширяти над Усесвітом, спостерігати теперішнє, вгадувати майбутнє, перетворюватися на чисту енергію. І це дає мені величезну втіху, наповнює мене радістю, яка виходить далеко за межі всього того, що я вже пережила і що мені ще доведеться пережити впродовж свого існування.
У моєму житті був період, коли я була сповнена рішучості стати святою – хвалити Бога через музику та рухи свого тіла. Але ця дорога тепер для мене назавжди закрита.
– Яка дорога для вас закрита?
Вона поклала дитину в дитячий візочок. Я побачив, що вона не хоче відповідати на моє запитання, й повторив його ще раз. Коли уста стуляються, то це знак, що зараз буде сказано щось дуже важливе.
Без ніякого хвилювання, так, ніби доля вимагала під неї, щоб вона мовчки терпіла всі перешкоди, які ставитиме перед нею життя, вона розповіла мені про випадок у церкві, коли священик – і, певно, її єдиний друг – відмовився дати їй святе причастя. Розповіла й про прокляття, яке виголосила в ту хвилину, і назавжди покинула католицьку церкву.
– Святим є той, хто вміє з гідністю прожити своє життя, – сказав я їй. – Досить зрозуміти, що всі ми тут із якоїсь причини, і досить підкоритися їй. Тоді ми зможемо сміятися з наших великих чи невеликих страждань і топтати ряст без страху, усвідомлюючи, що кожен наш крок сповнений сенсу. Ми зможемо дозволити, щоб нас вело світло, яке випромінює Вершина.
– А