Царівна Нефрета. Василий Масютин
Читать онлайн книгу.
бентежив, тепер своїм скісним, причаєним зором – дразнив, обезсилював. Можна було в ньому вичитати думку: «Я не хочу заволодіти тобою цілим, але я такий певний тебе, що досить сховзнутись мені по тобі зором. Я маю право до цього і ти не вихопишся мені». Тепер уже не пронизливий зір, а той закарлючений бічний погляд, який він відчував увесь час поза плечима, підганяв його. Куди він не повернувся, що-небудь зробив – він відвертався від сучасности, щоб шукати захисту в минулому і скрізь за цим почуванням утечі йшла невидна всеприявність триклятого Стакена.
Стакен глянув на нього непорушно, як орел, як шуліка, як суп:
– Ви женитесь? – і голос його йшов, мовби з далечіні, – а не лякаєтесь, що це матиме вплив на вашу працю і не дасть вам змоги об’єктивно дивитися на світ? – Стакен говорив далі, мовби не сподівався ніякої відповіді, тоном проповідника: – Вічна присутність сторонньої людини – а зважте, що вчений мусить бути завсіди самотній! – не є ніякою користю для праці, отже, можна без такого товариства обійтися. Коли ж такою людиною є ще жінка, тоді її присутність стає нестерпна, бо жінка домагається, щоб її порожню душу чимось виповнити. Вона буде раз у раз теленькати і схоче звернути увагу на себе всіх бездільників. Жінці байдуже, чим вона притягає увагу до себе: останньою модною дурницею чи славою свого чоловіка. Горе тому, хто стає предметом для чужої приємности! Знання людини, що стає забавкою в чужих руках, зуживається і обезцінюється, як монета, що переходить з рук до рук, щораз більше витерта. Знання доступне тільки нечисленним спадкоємцям великого скарбу…
Райт пригадав висловлене бажання Мері, що вона хоче влаштовувати крім літературно-музичних вечорів ще й наукові. Вона вже поробила знайомства між музиками та мистцями, що мають відоме ім’я. Райт не хотів навіть думати про такі вечорі: вони порушили б його систематичне життя.
– І кожна спроба, – говорив Стакен далі, – зробити знання доступним для негідних його величі є зрадою супроти втаємничених. А зрада ніколи не залишається без помсти…
Стакен іще більше похилився над столом і тепер став іще більше подібний до єгипетського хижацького птаха.
Погрози ніколи не захитували Райтом, тільки ще більше розбуджували в ньому духа спротиву.
– Я дістав лист від Пікока з пропозицією взяти участь у розкопах лорда Кернервона.
– Пікок писав до вас?
Замість відповісти, Райт витягнув із кишені лист і положив перед Стакеном. Стакен прочитав і сказав сухо:
– Вас вишлють до Єгипту.
Це звучало, мовби хотів сказати: «Коли так хочеш, то будеш мати своє. Сам переконаєшся, чим це пахне. Пожалкуєш, але запізно».
Райт відобрав лист, що тремтів у Стакеновій руці, поклонився і вернувся до своєї праці.
Шлюб і подорож до Єгипту зливалися в його уяві в одну картину – втечі перед Стакеном. Білети були замовлені, подорожнє приладдя, до якого Райт завсіди прив’язував таку велику вагу, – куплене. Дома блищали шкіряні плескаті валізи з залізними бережками, запашні несесери, срібні та кришталеві предмети.