Царівна Нефрета. Василий Масютин
Читать онлайн книгу.
вражінням. Можливе, що все те, що він у такому надмірі втягнув у себе, тепер мало вплив на напрямок його думок або що картини життя із стародавнього Єгипту врізалися в його вражливу пам’ять дуже сильно. Тільки ті історичні місця, які з такою цікавістю оглядають подорожні, були Райтові занадто добре відомі, щоб марнувати час на їх оглядини.
Вже при першій зустрічі з директором музею він проявив таке знання старовини і місцевих умов, що вчений зачудувався. Директор, діставши лист від Стакена, прийняв Райта незвичайно щиро і розмовляв з ним так одверто, як із втаємниченими у велику таємницю. Він показав йому одну ще незакінчену працю – відбудову малої святині, яку недавно відкопали.
Райт схопив за олівець і почав на листку паперу накреслювати плян будинку. Він задумався на одну хвилину, мовби хотів пригадати щось призабуте. Його нарис ріжнився у дуже сутніх місцях від нарису директора, який був здивований самопевністю молодого дослідника. Коротка суперечка, в якій Райт дуже спокійно давав переконливі докази, розсіяла аргументи директора. Райт говорив із спокоєм очевидця.
Цілу низку фотографій, якими директор покористувався для своїх доказів, він зумів зложити в таку гармонійну цілість, що його противник не міг йому перечити.
«Той молодець заїде далеко», – подумав директор на самоті.
Райт був справді молодий, а коли оживлявся, тоді виглядав ще молодшим. Їхні дальші розмови були зовсім дружні. Директор вибрав тепер обережнішу тактику. На зручно поставлені питання він діставав від Райта подрібні інформації, а коли він ці інформації сам собі доповнив, то було таке вражіння, немовби він говорив про речі вже давно йому відомі. Райт не помітив цих бічних ходів і пояснював охоче директорові сумнівні місця, навіть не маючи претензій до авторських прав.
Одна з таких розмов із директором була б ось-ось прибрала неприємну форму, тим більше, що в ній брав теж участь хтось третій – лорд Кернервон, що саме вернувся до Каіра. Лорд оповідав про свої розкопи, що стали такою сенсацією. Зовсім не скриваючи свого вдоволення колекціонера, він показував свої фотографії. Знайдені ним предмети були безперечно верхом того, що можна було знайти, і між ними були вибагливі твори великих невідомих мистців. Директор стримувався в обережних словах від осуду. Накінець, почервонівши, сказав він трохи схвильований:
– Я не розумію цієї пристрасти зневажування гробів. Ціле життя єгиптян так добре нам знане, що на його підставі можемо відтворити їх духове життя. Навіщо ж руйнувати ще гроби? Ви були б перші, – він звернувся до лорда, – які протестували б, якби хто порушив шановані вами найсвятіші гроби у Вестмінстері або якби хто хотів відчинити домовини ваших поважаних предків, як ви це робите тепер з єгипетськими. Я не сумніваюся в тому, що колекціонер або звичайний смертник може знайти там чимало цікавого для себе. В історії Англії можна надибати ваше прізвище і в не одного великого письменника теж. Але чи ви дозволили б, якби хто хотів бодай зробити знимку з тлінних останків одного із ваших славних предків і ці знимки пустив до ілюстрованих