Царівна Нефрета. Василий Масютин
Читать онлайн книгу.
предметах недбайливо, тільки з цікавости, вони справді видавалися нудні, але перед Райтом, що почував себе посвояченим з ними, вони відкривали довірливо свій зміст, спочатку незрозумілий. Між тими предметами ріжної вартости не було нічого такого, що не заслуговувало б на увагу.
Це ж усе були тільки частини великої цілости – цілости Єгипту Озіріса, що його проглинув час. Його тіло, що розпалося на тисячі відламків, містилося по всіх музеях світу.
Усе тут було конечне, все сутнє. Райт відчував свої сумніви з гіркотою, хоч вони виринали тільки на хвилину. Він не міг під ніяким приводом зректися свого внутрішнього зв’язку з музеєм.
Оця зневажлива байдужість Мері… Музей і Мері – два непримиренні бігуни [6]. Стакен, Єгипет і теперішність. Завмерлий Захід – країна занепаду – Аменті – захист покійників. Де є життя? Чи тут у тому світі, що вимирає, чи в Єгипті – вічно новому світі чудових візій, країні безсмертної краси? Безконечна зміюка торохливих авт, грюкіт поїздів над головами, шум підземельних залізниць… Ряди сірих, одноманітних, нудних домів, асфальт, що ввесь блищить товщем, сіре небо – все сіре та чорне серед холодного електричного світла.
Райт бачив інші лінії, інші пропорції. Він мріяв про інше темпо руху. Святошними фалдами царської мантії він покривав метушливу запопадливість сучасного життя.
Королівський Єгипет! Прадід усього нашого знання! Учитель незабутньої мудрости та краси!…
«Мері відійшла від мене трохи холодно, – подумав Райт, коли положив руку на клямці дверей свого мешкання. – Прощаючись, вона затримала трохи довше руку в моїй, коли казала: – Ти не мав сьогодні для мене ні одного ніжного слова». Натякала, що воліла його таким, яким він був учора. Чи не мала вона наміру перебрати вплив Стакена?» Та чи не він, Райт, не зраджував Єгипту, якому віддавна записав душу? Постать Мері нагадувала йому обов’язки супроти теперішнього світу. Оцей світ з’їдав його щоденне існування, під яким скривалося його безсмертне «я». Так, щоденщина своєю чергою вражінь тягнула його як крутіж проти його волі.
У сні бачив Райт Стакена, як стояв на другому кінці вузької кладки над широкою рікою. Райт хотів перейти на другий бік, але бачив перед собою непорушну, мов з каменя різьблену постать, що загороджувала йому дорогу. Він мусив дістатися на той беріг і відчував, що як не вимине Стакена, то пропаде. Коли Стакен не пропустить його добровільно, тоді він мусить шукати іншої дороги. Він перемагає в собі силоміць нехіть і острах, протискається попри холодне тіло Стакена і дістається на другий беріг очищений і зовсім прозорий. Він не може бачити власного тіла, але відчуває його дуже виразно. Крізь Стакена, що виростає перед ним і бовваніє, як будівля, він бачить Мері та якихось незнаних людей поза собою, на покиненому березі. Всі кличуть його, потім сідають до довгого ряду авт і від’їжджають довгою зміюкою.
У робітні Стакена чекають на Райта папіруси. Вони зложені в одному розі стола – все разом: договори, джерела, гімни… Нічого нового. Знову ті самі звіти, інвентарі, рецепти…
[6]