Хрещення Русі. Володимир Духопельников
Читать онлайн книгу.
що Церква одержала Святий Дух від самого Христа через апостолів, які заснували християнські громади. Саме на межі II—III ст. починають посилено поширюватися перекази про заснування кожної великої християнської громади безпосередньо якимось учнем Ісуса; починають укладатися списки керівників цих громад, що сходять до апостолів. іриней, єпископ ліонський, у своїй книзі «Проти єресей» говорить про заснування християнської громади Риму Петром і Павлом. Так стала створюватися нова – церковна – традиція, що відрізнялася від давньої традиції перших християнських проповідників.
Паралельно з абстрагуванням поняття «церква» відбувалося посилення влади кліру всередині громад. Єпископ отримує одноосібне право здійснювати обряд причастя, висвячувати інших пресвітерів і дияконів, представляти свою громаду в зносинах з іншими християнськими громадами. Піднесення єпископа пояснюється необхідністю подолати розбрід, зосередити особливий авторитет у однієї особи, досягти єдності. Але єдності можна було досягти тільки за умови існування однієї віри, однієї церкви, одного порядку. Цей порядок, відповідно до містичного уявлення про Церкву, мав відповідати порядку небесному: один Бог – один єпископ. По суті, це відкривало можливість зосередити в руках єпископа функції вчителя віри, пророка, наглядача. істинність християнського вчення тепер визначалася не усною традицією і навіть не писанням апостолів, а словом і рішенням єпископа, на якого перейшла «апостольська благодать».
Поступово з поширенням християнства збільшується кількість єпископів. Єпископ з головного міста провінції зайняв нібито чільне положення над іншими. До початку IV ст. виділилися єпископи Риму, Александрії, Антіохії, а згодом і Константинополя. Вони отримали юрисдикцію над кліриками великих округів, могли скликати помісні собори. Таких єпископів стали називати митрополитами (від грец. «людина з головного міста», метрополії). Звичай називати римського єпископа папою поширюється з V століття. Паралельно з ускладненням ієрархії вищих служителів церкви збільшується й кількість різних нижчих її чинів: з’являються помічники дияконів, читці, різноманітні служки. Церква перетворюється на ієрархічну багатоступеневу організацію, де нижчі чини залежать від вищих.
Зовнішнім проявом змін, які відбулися в християнських громадах, була поява особливих будівель для богослужінь. Єпископальна церква прагнула до особливої урочистості богослужби, яка замінила б палке слово мандрівного пророка. Необхідно було створити обстановку, яка відрізнялася б від обставин повсякденного життя. Для зборів християн стали використовуватися спеціальні приміщення, де проходили богослужіння й здійснювалися обряди. Такі будівлі називалися «Господнім домом» (по-грец. «кіріакон», звідси пішло українське слово «церква» й німецьке «кірха»).
Здавалося б, що в Римській імперії вже були створені умови для визнання християнства офіційною релігією. Однак на практиці все