Чарівник країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум
Читать онлайн книгу.
була серед селянок одна дівчина – така вродлива, що я відразу ж закохався в неї усім серцем. Вона ж пообіцяла вийти за мене, коли я зароблю удосталь, аби поставити нову хату для нас. І я заходився щосили біля роботи. Як на те, дівчина жила у однієї старої, яка ніяк не хотіла її відпускати, бо була до того ледача, що хотіла, аби дівчина доглядала за нею, куховарила для неї та поралася по хазяйству аж до самого її скону. І пішла стара карга до Лихої Відьми Сходу, пообіцявши тій двійко овець та корову, аби якось завадити нашому весіллю. Вони зговорилися, і Лиха Відьма заворожила мою сокиру. І коли одного дня я став до роботи і рубав як навіжений, бо якнайскоріше хотів побудувати нову хату і привести туди свою кохану, сокира раптом вислизнула у мене з рук і відтяла ліву ногу!
Спершу я подумав: от лиха година! – пропав ні за цапову душу! Бо хіба одноногому до снаги рубати ліс? Та потім вибрався до знайомого коваля, і він викував мені залізну ногу. Нога вийшла хоч куди, і незабаром я до неї вже й звик. Дізналася про те Лиха Відьма, яка, як пам’ятаєте, пообіцяла старій карзі, що я ніколи не одружуся з коханою, і страх як розходилася. І от одного дня, коли я взяв до рук сокиру, вона знов-таки вислизнула у мене з рук і відтяла мені вже й праву ногу! Я знову звернувся до коваля, і той зробив мені ще й другу залізну ногу. А потім клята сокира відрубала мені руки – одну за одною… Та це мене не зупинило, бо коваль викував мені нові руки із заліза. І тоді Лиха Відьма наслала нове закляття на сокиру й та відтяпала мені вже голову. Тут, здавалось би, мені й кінець. На щастя, випадково натрапив на мене знайомий коваль і злагодив мені нову голову із заліза.
– Я думав було, що здолав-таки Лиху Відьму, бо працював ще більше, аніж досі. Та я й уявити собі не міг усієї підступності моєї ненависниці. Лиха Відьма вигадала-таки злі чари, щоб занапастити моє кохання. І от одного дня вислизнула сокира у мене з рук і розрубала мене навпіл. Та порятував мене з біди все той же коваль, який зробив мені новий тулуб із заліза і все припасував за допомогою залізних шарнірів замість суглобів. І тепер я міг не боятися своєї сокири. Одна біда: єдине, чого не зміг викувати коваль, – це серце. А без серця я забув своє кохання до прекрасної жвакунки, і мені стало вже байдуже – вийде вона за мене чи ні. Гадаю, вона ще й досі живе у старої карги і, може, дожидається, коли я за нею прийду.
– Тепер я увесь сяяв на сонці і навіть пишався цим. І сокира була мені цілком до снаги. Єдине, чого мені варто було остерігатися, то це іржі. Отож у мене в хатині завжди була напоготові маслянка з оливою, щоби змащувати залізні суглоби, як у тому з’явиться потреба.
Та якось я подався до лісу, не змастивши попередньо суглоби, і потрапив під сильну зливу. Не встиг я навіть збагнути, яка жахлива небезпека чатує на мене, як мої суглоби заіржавіли і я укляк на місці. Саме тут ви мене й знайшли вже рік по тому. Це – жорстоке випробування: цілий рік я простояв як укопаний, от і думав-гадав про всяку всячину і дійшов висновку, що найбільшим нещастям було втратити серце, бо коли я кохав, то був найщасливішою людиною у світі. А той, хто не має серця,