Ім'я вітру. Патрик Ротфусс
Читать онлайн книгу.
стрибнуло на Неллі. Убило її милі за дві від містечка, за Старокам’яним мостом.
Після цих новин на мить запала серйозна тиша. Ковальчук співчутливо поклав руку Фурманові на плече.
– Трясця. Це кепсько. Вона ж була лагідна, мов ягнятко. Ніколи не норовила вкусити чи хвицнути, коли ти приводив її по підкови. Найкраща коняка в містечку. Трясця. Я… – Він поступово затих. – Трясця. Не знаю, що й сказати. – Він безпорадно роззирнувся довкола.
Нарешті Коб зумів звільнитися від Джейка.
– Я ж тобі казав, – повторив він, замахавши пальцем на Фурмана. – Тут ниньки такий люд вештається, що забив би тебе за пару грошів, а за коня та віз – і поготів. Що ти тепер робитимеш? Сам його тягтимеш?
На мить запала ніякова тиша. Джейк і Коб уп’яли один в одного гнівні погляди, тим часом як усі інші наче язики проковтнули – не знали напевне, як утішити друга.
Шинкар обережно пройшов крізь тишу. З повними руками спритно обігнув Шепа та заходився розкладати на столі неподалік якісь речі – миску з гарячою водою, ножиці, чисте полотно, кілька скляних пляшок, голку та кишку.
– От якби він мене слухав, цього б ніколи не сталося, – пробурчав Старий Коб. Джейк спробував його зацитькати, але Коб від нього відмахнувся. – Я просто кажу як є. За Неллі збіса сумно, але хай краще послухає зараз, щоб не загинути. З таким людом двічі не таланить.
Фурман стиснув вуста тонкою рискою. Сягнув рукою та потягнув скривавлений чапрак за краєчок. Те, що було всередині, перекинулось один раз і зачепилося за тканину. Фурман потягнув сильніше, і пролунав стукіт – наче на поверхню стола висипали мішок обточеної гальки.
Там був павук завбільшки з колесо фургона, чорний, як грифель.
Ковальчук відстрибнув назад і наскочив на стіл, перекинув його й мало не впав на підлогу сам. У Коба відвисла щелепа. Ґрем, Шеп і Джейк приголомшено скрикнули без слів і відсунулися, затуливши обличчя руками. Фурман зробив крок назад, який добряче нагадував нервове сіпання. Тиша заповнила кімнату, наче холодний піт.
Шинкар насупився.
– Вони ще не могли просунутися так далеко на захід, – тихо мовив він.
Якби не тиша, його, мабуть, ніхто б не почув. Але його почули. Очі відвідувачів відірвалися від істоти на столі та мовчки витріщилися на рудого чоловіка.
Джейк здобувся на якісь слова першим.
– Ти знаєш, що це таке?
Шинкар задивився кудись удалину.
– Скрель, – відсторонено промовив він. – Я думав, що гори…
– Скрель? – втрутився Джейк. – Почорніле тіло Господнє, Коуте. Ти таких уже бачив?
– Що? – Рудий шинкар різко підняв очі, неначе раптово згадав, де він. – О. Ні. Ні, звісно, що ні, – зрозумівши, що він може дотягнутися до темного створіння рукою, він обережно відступив назад. – Просто чув про таке. – Відвідувачі витріщилися на нього. – Пам’ятаєте торговця, який приїхав сюди витки зо два тому?
Усі закивали.
– Той падлюка спробував злупити з мене десять грошів за півфунта солі, – бездумно промовив Коб, повторивши свою скаргу, мабуть, усоте.
– Якби