Таємничий острів. Жюль Верн
Читать онлайн книгу.
у вказаному напрямку. Читачеві вже відомо, як, керуючись своїм надзвичайним інстинктом, Топ, що ніколи не був у Комині, розшукав його.
Усі дуже уважно вислухали Набову розповідь, дивуючись, як могло так статися, що Сайрус Сміт після жорстокої боротьби з хвилями, яку він мусив був витримати, пробираючись уплав через буруни, лишився неушкодженим, навіть без подряпин. Не менш загадковим здавалося й те, як інженер потім знайшов цей грот, загублений у дюнах майже за милю від берега.
Цю загадку міг розв’язати тільки сам інженер. На щастя, життя швидко поверталося до нього. Сайрус Сміт знову ворухнув рукою, потім головою і нарешті промовив кілька нерозбірливих слів. Наб, схилившись над непритомним, покликав його, але інженер, мабуть, не почув, бо й далі лежав із заплющеними очима. Треба було якнайшвидше перенести Сміта до Комина. Так вирішили всі разом.
Вода, якою Смітові змочували губи, потроху відживляла його. Нарешті він розплющив очі. Наб і кореспондент схилилися над ним.
– Хазяїне! Хазяїне! – загукав Наб.
Тепер інженер почув його. Він упізнав Наба і Спілета, потім Герберта і моряка й ледь-ледь потиснув їм руки своєю слабкою рукою. Знов інженер мовив кілька слів, цього разу їх зрозуміли всі:
– Острів чи материк?
– О-о-о! – не стримався Пенкроф. – Хай йому чорт, нам зараз на це начхати, містере Сміт! Аби ви були живі! А острів чи материк – дізнаємося згодом!
Сайрус Сміт легенько кивнув головою і ніби задрімав. Кореспондент порадив тим часом злагодити ноші, на яких можна було б донести інженера до Комина. Наб, Пенкроф і Герберт вийшли з грота і попрямували до високого пагорба, на вершині якого росли кілька чахлих деревцят. Дорогою моряк усе повторював:
– Острів чи материк! Знайшов про що думати, коли з самого ледве дух не вийшов! От дивна людина!
Зійшовши на вершину пагорба, Пенкроф із товаришами обламали кілька найгрубших гілок на морській сосні. Відтак змайстрували з них ноші, вистелили їх травою і листям. Утворилося доволі зручне ложе.
Була вже десята ранку, коли моряк, Герберт і Наб повернулися до інженера, біля якого невідлучно сидів Ґедеон Спілет.
Сайрус Сміт, прокинувшись від сну чи, радше, від забуття, підвівся, озирнувся навкруги, ніби запитуючи, куди він потрапив.
– Чи можете ви вислухати мене, Сайрусе? Це вас не стомить? – запитав кореспондент.
– Можу, – відповів інженер.
– Мені здається, – перервав їх моряк, – що містер Сміт охоче вислухає вас, коли трохи підживиться цим желе із тетерятини. Їжте, містере Сміт! – додав він, простягаючи інженерові щось і справді схоже на желе.
Залишки печені поділили між товаришами: усі вже добряче зголодніли, тож сьогоднішній сніданок здався їм аж надто мізерним.
– Нічого, – сказав моряк, – у Комині на нас чекає вдосталь їжі. Хочу вам повідомити, містере Сміт, що там, на півдні, у нас є справжнє житло з кімнатами, ліжками, пічкою, а в кухні – кілька дюжин пташок,