Здоров, Фігляр…

      Завмерли всі,

      Як безпорадні дітлахи,

      По три рази на тиждень ми

      Просиджуємо тут штани…

      Веди нас, гурт своїх ослів,

      Під голос твій в країну снів…

      Ми чули, ти – науки брат,

      Що написав якийсь трактат,

      А потім ще й навчальний план,

      Древніший, ніж сам океан;

      Копав доісторичний пил,

      Що тобі ніздрі заліпив,

      І випчихнув весь свій талант

      У здоровенний фоліант…

      Праворуч мій сусід сидить,

      Жагою знань увесь горить;

      Із тих, що руку піднімає

      І кожен раз тебе питає,

      Всю ніч очей він не стуляв,

      Славетний фоліант читав,

      Звичайно… автор вдасть сум’яття,

      А він – що знає всі заняття,

      Самовдоволений вдавальник,

      І ментор сам, і шанувальник…

      А кілька днів тому назад

      Отримав я свій реферат

      (Як поле макове, ряснів

      Він стрічками коментарів).

      Писав же ти: моє навчання —

      То над наукою знущання…

      Не знав я, пане, що для вас

      І Шоу – просто козопас!

      Хоч певен я, що твій фанат,

      Тобі підсуне добрий шмат.

      Таких, як ти, я зустрічав

      В часи шекспірівських вистав,

      Де все давно пішло із тліном

      І запахами нафталіну…

      А заговорить радикал —

      В тобі він збурить гнів і шал.

      На людях праведний ти є,

      І праведне життя твоє.

      І щоб усім це показати,

      Ти й в церкву можеш завітати,

      Ти толерантний, ти педант,

      (Тобі всі друзі – Бус і Кант…)

      І так живеш ти рівномірно,

      Усім киваючи покірно…

      Кінець тортур… хутчіш, народ,

      Біжімо до нових пригод!

      Твої слова поглине сміх,

      Веселий тупіт сотні ніг…

      Забути б швидше, Боже милий,

      Нудьгу ту, що тебе зродила.