Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович
Читать онлайн книгу.
підводячи Дизму до пані.
Старша з них, блондинка, усміхаючись, простягла йому руку.
– Дуже приємно. Багато чула про вас.
Молодша, шатенка, яка чимось нагадувала жваве хлопченя, міцно потиснула Никодиму руку, розглядаючи його так безцеремонно, що той навіть зніяковів.
На щастя, йому не потрібно було навіть рота відкривати, бо Куницький тріщав без упину. Тому Дизма навіть мав час розгледіти обох жінок. Блондинці було найбільше років двадцять шість, шатенці – роки двадцять два. Це здивувало його, бо пам’ятав, що Куницький розповідав про дружину і дочку. Тим часом обидві пані годилися йому швидше в дочки, хоча не були подібними між собою, як сестри. Блондинка була витонченою і стрункою, але зовсім не хирлявою. Маленькі, різко окреслені, чуттєві вуста, м’який овал обличчя і величезні, непропорційно великі блакитні очі видавали мрійливу натуру. Елегантна літня сукня зі щільного шовку відкривала шию і плечі сліпучої білизни.
Шатенка була зовсім іншою. Поряд з цією, немов намальованою пастеллю, красунею – вона з її косими зрощеними бровами, світло-карими очима, коротким, стриженим по-чоловічому, каштановим волоссям, наглухо застебнутою під шию англійською блузою, зеленою краваткою і темною від засмаги шкірою, була схожа на хлопченя. У її карих очах світилося щось задерикувате. Особливо Дизму вразила форма її вух. Шатенка сиділа в профіль, і йому коштувало великих зусиль не поглядати час від часу на її вуха. Раніше він ніколи не звертав уваги на вуха людей, з якими він зустрічався. Тільки тепер він відкрив, що вухо кожної людини неповторне – воно може бути красивим, як соковита й загадкова екзотична квітка, і притягувати погляд іншого. У Куницького були маленькі рожеві вушка, а у блондинки все закривала пишна зачіска.
Філософствуючи про себе, Дизма вважав, щоб своїми рухами і способом споживання їжі бути схожим на решту товариства і невідповідною поведінкою не видати відсутності того, що нотаріус Віндер називав добрим домашнім вихованням, що правдоподібно мало означати світський лиск.
Куницький говорив без перерви, описуючи переваги і недоліки Коборова, та перераховував інвентар, характеризував темперамент кожного коня, планував, що й за чим покаже дорогому панові Никодиму з господарства.
– Поки що я встиг вам показати тільки перший поверх.
Куницький відсьорбнув кави, через що виникла пауза, якою скористалась блондинка:
– Чи вам сподобалося?
– Дуже пишно, – відверто відповів Дизма. На обличчі блондинки спалахнув яскравий рум’янець. Вираз великого жалю з’явився в очах.
– Це, прошу пана, смак мого чоловіка.
– Хе-хе-хе, – захихикав Куницький, – я вже говорив про це панові Никодиму. Уявіть собі, коли ми після весілля приїхали до Коборова, Ніна першу сімейну сцену – хе-хе-хе – влаштувала саме через це. Ось вона, жіноча вдячність! Я зі шкіри пнувся, щоб звити гніздечко моїй пані, а вона мені сцену учинила. Прошу собі уявити …
– Припини, будь ласка, – перервала пані Ніна.
– Не