Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович
Читать онлайн книгу.
у вас є падчерка.
– А!.. Кася, – вирвалося у неї неохоче, – це жінка…
Вона знову прикусила губу і, дивлячись на розкриту на колінах книгу, продовжила:
– Знаєте, за багато років ви – перша людина, з якою я почуваюся так вільно, так… У вашому співчутті немає ані образливого жалю, ані байдужості безпристрасного спостерігача… Знаєте, адже я ні з ким не спілкуюся… Ви перший, з ким я дозволила собі відверто обмінятися думками, і відчуваю, що мене не зрозуміють неправдиво.
Вона зашарілася, заговорила збуджено. Дизма вже не сумнівався, що пані Ніна на нього «поклала око».
– Можливо, вам обтяжливо, що я втягую вас у свої жалі?
– Боже борони.
– Хіба вони вас цікавлять?
– Дуже.
– Ви такий добрий до мене.
– Ви, пані, до мене теж. Не турбуйтеся, усе погане минеться, потрібно тільки не брати близько до серця. Ніна посміхнулася.
– Ви поводитеся зі мною як з дитиною, яку смішать безглуздим жартом, щоб вона перестала плакати. Але, знаєте, грубість часто буває хорошими ліками.
– Не можна відступатися перед бідою, потрібно думати, як їй зарадити.
Ніна спохмурніла.
– Тут немає порятунку.
– Кожна людина – коваль свого щастя, – переконливо заявив Никодим.
– Коваль тільки той, у кого дужі руки, а ви ж бачите, які вони в мене слабкі.
Вона протягнула до нього руку, від якої линули пахощі. Дизма взяв її долоню і поцілував. У відповідь відчув міцний потиск.
– Потрібні сильні руки, – сказала вона, – ось такі… Такими руками можна не лише свою долю викувати… Іноді мені здається, що для сильної волі немає жодних перешкод, що немає для неї неможливого… Вона – всемогутня, вона трощить сталь, будує майбутнє… І якщо вона не егоїстична, простягає руку допомоги, рятуючи цих бідних, слабких істот… Скільки поезії приховує таємнича сила сильної людини…
Ніна повільно відняла руку і додала:
– Вам, напевно, здається, що я надто екзальтована?
Дизма не знав, що відповісти, і тому знову вдався до випробуваного засобу: застогнав від болю і схопився за лікоть.
– Боляче?
– Дуже.
– Бідолаха! Може, послати за лікарем?
– Ні. Дякую вам.
– Мені так хочеться вам допомогти.
– У вас добре серце.
– І що мені з того? – сказала Ніна.
Машинально узяла в руки книгу.
– Будемо читати далі?
– А може, вам набридло читати?
– О ні, я люблю читати вголос.
Пролунав стук у двері і почувся голос Касі:
– Ніно, можна тебе на хвилинку?
– Даруйте, – сказала Ніна, встаючи, – я зараз повернуся.
До вух Никодима долетів роздратований голос Касі, потім все стихло.
Дизма став роздумувати над ситуацією. Той факт, що він подобається пані Ніні, здається, сумніву не підлягає. Яку вигоду можна мати з цього? Чи вдасться завдяки її допомозі утриматися на місці адміністратора у Коробові?
«Сумнівно, – сам собі заперечив Никодим, – вона не має жодного впливу на чоловіка. Як тільки старий побачить, що я