Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович
Читать онлайн книгу.
гостями, і Дизма з полегшенням переконався, що ніхто на нього не звертає уваги. Це його підбадьорило, і він знову наповнив свою тарілку. Виявивши біля себе піднос з налитими чарками, випив дві, одну за одною, і відчув себе впевненіше. Потягнувшись за третьою, з подивом помітив, як піднята чиєюсь рукою сусідня чарка злегка цокається в його власну. Водночас до нього долинуло:
– Можна з вами випити?
Поряд стояв високий брюнет у мундирі полковника і якось двозначно посміхався.
Вони піднесли чарки і випили. Полковник простягнув руку.
– Вареда.
– Дизма, – луною відгукнувся Никодим і потиснув руку.
– Вітаю, – нахилився до Дизми полковник. – Добряче ви втерли носа тому Терковському. Я все бачив.
Дизма почервонів.
– Ну, – подумав він, – зараз цей мене виставить. Але як делікатно підбирається!..
– Ха-ха, – тихо засміявся полковник Вареда, – ще і зараз кров закипає при самій думці про цього телепня. – Вітаю, пане… Дизма. Терковський давно не отримував такого уроку. Ваше здоров’я!
Випили ще по одній, і тут Дизма зрозумів, що між отим товстуном Терковським і полковником живе якась неприязнь.
– Дурниці! – шкода тільки… того… салату і тарілочки.
Вареда розреготався.
– Жартуєте! Я бачу, ви дотепний чоловік, пане Дизмо! Ваше здоров’я!
– Знаєте що, – додав він, ставлячи чарку на піднос, – адже це чудовий анекдот: Терковський – то дурниці, тільки шкода салату!
Полковник був у захваті і реготав без упину. Разом з ним сміявся і Дизма з бутербродом у роті, хоча й не міг зметикувати, чому, власне, так тішиться полковник.
Вареда почастував Дизму цигаркою, і вони відійшли до вікна. Щойно встигли запалити цигарки, як до них наблизився невисокий світловолосий, сивуватий чоловік зі стрімкими рухами і скляними очима.
– Вацеку! – крикнув він. – Почастуй цигаркою. Забув свої.
Полковник знову вийняв срібний портсигар.
– Прошу. Дозволь відрекомендувати: пан Дизма, пан міністр Яшунський.
Дизма усередині весь зіщулився. Ніколи в житті він не бачив живого міністра. Коли в Лискові у поштовій конторі говорили про міністра, то в цьому слові було щось таке нереальне і абстрактне, щось таке невимовно далеке й недосяжне… Він шанобливо потиснув простягнуту руку.
– Уяви тільки, – заговорив полковник, – пан Дизма щойно мав інцидент з цим телепнем Терковським.
– А! Це ви? Що ти кажеш! – пожвавішав міністр. – Чув, чув. Ну-ну!
– Більше того, зауваж, – вів далі полковник, – коли я привітав пана Дизму, він мені на це: «Терковський – то дурниці, тільки шкода салату!» Уявляєш, салату!
Обоє розреготалися, а Дизма мимоволі їм підтакував. Несподівано міністр замовк і значущо промовив:
– Доля самовпевнених вискочнів. Лізе відчайдушно, худоба, поки його не пошлють до дідька, і тут виявляється, що він не вартує і…
– Салату! – підхопив полковник Вареда. Усі знову розреготалися, а міністр, узявши