Чужі сни. Ян Валетов
Читать онлайн книгу.
але і письменники втомлюються.
Добре, що не довелося робити стиковку в день прильоту.
В аеропорту Кеннеді ніколи не знаєш, як пройдеш паспортний контроль: якось Денис із Кариною простояли в черзі майже дві з половиною години й спізнилися на рейс у Лос-Анджелес. Тому було прийнято рішення не влаштовувати гонок, і Мартін не тільки замовив їм номер у готелі «Томпсон», що біля Центрального парку, але сам особисто зустрів у залі прильоту й відвіз на Манхеттен.
Пан Мартін Річ давно вже був не просто літературним агентом, що представляв інтереси екзотичного письменника в США, а другом, наскільки може бути другом людина, яка отримує тридцятивідсоткове відрахування з гонорару за кожну видану книгу.
Незважаючи на джет-лаг, який лежав на повіках тяжким вантажем, Давидови повечеряли разом із ним у прекрасному французькому ресторанчику на розі 47-ї та 7-ї. І до 22-ї за місцевим часом, ситі й задоволені, впали в своє ліжко розміру «кінг-сайз», не думаючи ні про любов, ні про прекрасний краєвид на Центральний парк, який відкривався з вікон. Після трансатлантичного перельоту і двох пляшок червоного бургундського можна і слід думати виключно про сон.
На підлозі залишилися валятися мокрі рушники, нерозібрані валізи (а навіщо їх розбирати, якщо завтра знову в путь?) шкірилися відкритими кришками, через не запнуті до кінця штори до кімнати сочилися тремтячі неонові вогні Великого Яблука. Місто гуділо за вікнами низьким, важким басом блюзмена. Навколо пам’ятника Колумбу в нескінченному хороводі крутилися світляки фар, помаранчевим горіли гребені на дахах таксомоторів, зойкали клаксони. Іст-Сайд палахкотів вогнями на іншому боці Центрального парку, а вони спали без задніх ніг, як і належить мандрівникам, що пролетіли півсвіту.
Мартін, коректний і елегантний до неможливості, приїхав вчасно – якраз до пізнього сніданку, коли Давидови встигли не тільки привести себе до ладу, але і зайнятися любов’ю і знову привести себе до ладу. Це було традицією – починати перший день подорожі з любові, і їм обом подобалася така традиція.
Після сніданку та неквапливої бесіди про контракт із бразильським видавництвом (Річ вів свою лінію ненав’язливо, але дуже наполегливо, адже Бразилія – величезний ринок, і тут дуже важливо не помилитися!) вони утрьох прогулялися до Суничної галявини, посиділи біля озера.
День був чудовий, не холодний, а ніжно прохолодний – у вітерці, що заблукав між хмарочосами, відчувалося дихання осені, яка насувалась, але листя ще не остаточно забарвило в багрянець, дерева хизувались і зеленим, і жовтим, і червоним. До холодних листопадових дощів залишалася ціла вічність – кілька тижнів чудового бабиного літа.
До Нью-Йорка не можна ставитися байдуже.
Його можна тільки любити чи ненавидіти.
Давидови його любили, тому хвилини летіли непомітно. День канув у Лету за розмовами і прогулянками, немов і не було його зовсім.
Мартін особисто відвіз їх до аеропорту.
Тунель до цього часу спорожнів, Квінс-бульвар звільнився від денного потоку автомобілів і почав дихати