Американська трагедія. Книга 1. Теодор Драйзер
Читать онлайн книгу.
тішився власним величчям. Він демонстративно підсмикнув рукава, взяв у руки меню і, проглядаючи прейскурант вин, надрукований на звороті, вигукнув:
– Ну, на мій смак, для початку непогано сухе мартіні.
– А я почну з віскі й содової, – урочисто промовив Поль Шіл, вивчаючи тимчасом список м’ясних страв.
– Увільніть мене сьогодні від ваших коктейлів, – весело, але рішуче заявив Ретерер. – Я сказав, що не буду сьогодні багато пити, – і не буду. З мене досить склянки рейнвейну із зельтерською.
– Ні, ви тільки послухайте, – висловлюючи невдоволення, гукнув Хегланд. – Він почне з рейнвейну! І це він, старий любитель манхеттенського! Що з тобою скоїлося, Томмі? Адже ти, на мою думку, хотів повеселитися?
– Я й хочу, – заперечив Ретерер. – Але хіба не можна веселитися, поки не видудлиш усе, що тут тільки є пити? Сьогодні я хочу бути тверезий, не хочу більш одержувати догани вранці, і не одержу, якщо розумітиму, що роблю. Минулого разу я ледве виліз на роботу.
– Правильно! – підтримав Артур Кінселла. – Я теж не хочу напиватися так, щоб втрачати розум. Але ще зарано турбуватись про це.
– А ти, Хігбі? – звернувся Хегланд до окатого юнака.
– Мені теж манхеттенського, – сказав той і, глянувши на офіціанта, що стояв поруч, спитав: – Як справи, Денніс?
– Не можу поскаржитись, – відповів офіціант. – Останніми днями зовсім добре. А як справи в готелі?
– Прекрасно, прекрасно, – весело відповів Хігбі, вивчаючи меню.
– А ти, Гріфітс? Що ти питимеш? – спитав Хегланд.
Він був обраний за церемоніймейстера, щоб стежити за виконанням замовлень, сплатити рахунок, дати чайові, і тепер виконував свою роль.
– Хто? Я? О, я… – вигукнув Клайд, досить-таки збентежений цим питанням.
Адже він ніколи до цієї хвилини не доторкався ні до чого міцнішого за каву чи морозива з содовою водою і тепер був трохи наляканий веселою розв’язністю, з якою інші замовляли коктейлі й віскі. Звичайно, він не міг зайти так далеко… проте він давно знав з 'їх розмов, що в такі вечори вони всі п’ють, і не уявляв собі, як можна відстати від інших. Що вони думатимуть про нього, якщо він відмовиться пити? Потрапивши до цієї компанії, він весь час намагався здаватися такою самою досвідченою світською людиною, як і вони. І проте він ясно відчував за плечима ті роки, коли йому безперервно товкмачили про «жахи» пиятики й поганої компанії. В глибині душі Клайд давно вже повставав проти всіх цих текстів і речень, на які завжди посилалися його батьки, і глибоко зневажав за тупість і нікчемність обірвану юрбу нероб і невдах, яких у місії Гріфітсів намагалися рятувати, – і все-таки тепер він завагався. Пити йому чи не пити?
Він вагався лише якусь частку секунди, коли в ньому заговорило минуле, а потім сказав:
– Що ж, я… я теж вип’ю рейнвейну із зельтерською.
Він розумів, що така відповідь – найлегша і найбезпечніша. Безневинний характер цієї суміші – рейнвейну із зельтерською – уже був підкреслений Хегландом і рештою