Американська трагедія. Книга 1. Теодор Драйзер
Читать онлайн книгу.
що подумала б його мати, коли б довідалась? Мати! Він не насмілювався зараз думати ні про неї, ні про батька і поспішив прогнати навіть саму думку про них.
– А пам’ятаєш, Кінселла, ту маленьку, руденьку, в домі на Пасіфік-стріт? – вигукнув Хігбі. – Вона ще вмовляла тебе тікати з нею до Чікаго?
– Звичайно, пам’ятаю, – всміхнувся Кінселла, наливаючи собі мартіні: йому саме подали вино. – Вона навіть хотіла, щоб я покинув готель. Обіцяла, що допоможе мені взятися за якусь справу. Говорила, що мені зовсім не доведеться працювати, коли я залишуся з нею.
– Справді, тоді б у тебе була тільки одна робота! – зауважив Ретерер.
Офіціант поставив перед Клайдом бокал рейнвейну із зельтерською. Глибоко схвильований, зацікавлений, захоплений усім почутим, Клайд підніс бокал, пригубив вино, розсмакував, що воно ніжне й приємне, і випив одним духом. Він так поринув у свої думки, що сам не помітив, як це сталося.
– Молодець, – сказав Кінселла якнайдружнішим тоном. – Ця річ тобі подобається?
– Так, це зовсім непогане, – відповів Клайд.
А Хегланд, бачачи, як швидко посувається справа, і розуміючи, що Клайд – зовсім ще новак у цьому товаристві і потребує підтримки й схвалення, гукнув офіціанта:
– Слухай, Джеррі! – І додав так, щоб не чув Клайд: – Того ж самого, тільки більше…
Вечеря тривала. Було вже близько одинадцятої години, коли вони, нарешті, вичерпали всі цікаві теми – розповіді про минулі пригоди, про колишню роботу, про різні спритні й зухвалі витівки. Клайд мав досить часу поміркувати над усім цим, і тепер він схильний був думати, що сам він зовсім не такий уже жовторотий, як здається його приятелям. А якщо навіть і так… Зате він хитріший за більшість із них, розумніший… Хто вони такі і чого прагнуть? Хегланд, як стало зрозуміло Клайдові, гонористий, дурнуватий, крикливий, і його легко підкупити дріб’язковими лестощами. Хігбі і Кінселла – цікаві й хороші юнаки – чванилися тим, чим Клайд не став би дуже пишатися: Хігбі хвалився, що розуміє дещо в автомобілях (його дядько якось був близький до цієї справи), а Кінселла – вмінням грати в карти і навіть у кості. А Ретерер і Шіл – він ще раніше це помітив – були цілком задоволені своєю роботою в готелі, готові були залишатися на цій роботі і в майбутньому і ні про що інше не мріяли. А Клайд уже й тепер не міг собі уявити, щоб посада розсильного залишилась межею всіх його бажань.
Одночасно він з деякою тривогою думав про ту хвилину, коли всі рушать туди, де він ніколи ще не бував, щоб робити те, чим він ніколи не думав займатися в таких умовах. Чи не краще йому попросити вибачення, коли всі вийдуть з ресторану? Чи, може, піти разом з ними, а потім нишком шмигнути за перший-ліпший ріг і повернутись додому? Він чув, що ось у таких місцях можна підхопити найстрашнішу хворобу і що люди потім помирають від низьких пороків, яких там набувають. Його мати виголошувала немало промов на таку тему, хоч і навряд чи добре знала щось про це. І все-таки ось перед ним аргумент, який спростовує всі оті страхи: його нові товариші анітрохи не стурбовані