Американська трагедія. Книга 1. Теодор Драйзер
Читать онлайн книгу.
буду, можете не сумніватися. А тепер попрошу вас про одну послугу.
– Про що це? – спитала вона, насторожившись.
– Надіньте отой маленький чорний капелюшок, знаєте, з червоними стрічками… ви ще зав’язуєте їх під підборіддям. Добре? Ви просто чарівні в ньому!
– Ах, ви підлеснику такий… – засміялась вона. І як легко піддурити Клайда! – Гаразд, надіну, – додала вона. – А тепер ідіть. Онде йде ця стара риба. Я вже знаю, він бурчатиме. Тільки я на це мало зважаю. Отже, о-пів на сьому? Ну, до зустрічі!
Вона повернулась до літньої жінки, яка терпляче очікувала, щоб спитати, де продають серпанок. А Клайд, тремтячи від щастя, що його несподівано удостоїли такої милості, в найкращому настрої пішов до ближчого виходу. Він не проявив зайвої цікавості, не став дошукуватися, чим викликана ця раптова прихильність.
А другого вечора, рівно о-пів на сьому, освітлена дуговими ліхтарями, що лили дощем своє яскраве сяйво, на умовленому місці з’явилась Гортензія. Клайд відразу ж помітив, що на ній капелюшок, який так йому подобався. І ніколи ще Клайд не бачив її такою знадливою, жвавою, привітною. Він хотів сказати їй, яка вона чудова і який він щасливий, що вона наділа цей капелюшок, але вона вже почала:
– Ну, скажу я вам, схоже на те, що я маю намір закохатися у вас до нестями! Порушую свої обіцянки, та ще надіваю, щоб зробити вам приємність, старого капелюха, який мені не до вподоби. І чим усе це скінчиться?
Клайд просіяв, наче здобув велику перемогу. Невже вона й справді, нарешті, полюбить його?
– Якби ви тільки знали, Гортензія, які ви гарні в цьому капелюшку, ви б ніколи його не скидали, – сказав він захоплено. – Ви й не уявляєте, які ви чудові в ньому.
– Ну, так? У цьому мотлосі? Вас неважко зачарувати, – всміхнулась вона.
– А ваші очі – зовсім як м’який чорний оксамит, – гаряче продовжував він. – Дивні очі! – він подумав про чорні оксамитові занавіси в одному затишному куточку в «Грін-Девідсон».
– Як у вас сьогодні вправно виходить, – сміялась вона, злегка дражнячи Клайда. – Доведеться щось зробити з вами.
І перш ніж він встиг відповісти хоч одно слово, вона почала розповідати цілком фантастичну історію про те, що вона ще раніше обіцяла провести сьогоднішній вечір з одною молодою людиною з хорошого кола на ім’я Том Кірі, який давно ходить за нею слідом, умовляючи пообідати й потанцювати з ним, і тільки зараз увечері вирішила «відставити» його, віддаючи перевагу Клайдові (на цей раз, принаймні). Вона подзвонила Кірі по телефону й сказала, що не може зустрітися з ним сьогодні: просто відмовила в побаченні, і кінець. І проте, коли вона йшла з роботи, хто, по-вашому, чекав її біля службового входу? Том Кірі, власною персоною, чудово одягнений, у світло-сірому пальті реглан і в гетрах, і тут же стояла його закрита машина. І він повіз би її обідати в «Грін-Девідсон», коли б вона тільки захотіла. Оце мужчина! Але вона не захотіла. В усякому разі не сьогодні. Проте, коли б їй не пощастило пройти повз нього непомітно, він, звичайно, затримав би її… Та вона перша