Загадкова історія Бенджаміна Баттона. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
Читать онлайн книгу.
Ти просто впертий. Думаєш про свою особливість, про те, що завжди таким був та що завжди будеш. Але ж уяви, якби кожен дивився на речі так, як ти, – яким був би світ?
На це безглузде й неспростоване питання Бенджамін не знайшов відповіді, і з цього часу безодня між ними почала глибшати. Він тільки дивувався, чим вона змогла його підкорити.
А тут ще з пришестям нової доби він зрозумів, що потяг до невгамованої пристрасті зростав. Жодні зустрічі в Балтиморі не проходили без нього, він танцював із чарівними, молодими, проте заміжніми жінками, дискутував із красунями, котрі тільки-но починали відвідувати такі вечори, відчуваючи шарм їхнього оточення, допоки його жінка, як вдова, сиділа серед старих дів. Обличчя її віщувало біду, пихате несхвалення, а погляд проводжав його суворим, розгубленим докором.
– Дивіться! – казали люди. – Яка ганьба! Молодий юнак такого віку прив’язаний до сорокап’ятирічної жінки. Він, певно, молодший від неї на двадцять п’ять років.
Вони забули, – люди неминуче забувають, – що в 1880 році їхні матері та татусі говорили те саме про цей нерівноцінний шлюб.
Неприємності, котрі Бенджамінові доводилося терпіти у своїй родині, пом’якшувалися новими захопленнями, котрі в нього з’явилися. Він почав грати у гольф й робив надзвичайні успіхи. Він зацікавився танцями: у 1906 році він став експертом у виконанні «Бостон», у 1908 – впевненим знавцем «Максіксе», а в 1909 йому заздрив кожен юнак у місті, коли той танцював «Касл Волк».
Його популярність, звісно, деякою мірою заважала роботі, та він займався торгівлею залізними виробами майже двадцять п’ять років і тепер вважав, що зовсім скоро зможе передати цю справу в руки свого сина Роско, який нещодавно закінчив Гарвардський університет.
Його часто плутали з сином. Це викликало в нього вдоволення, він швидко забув той зловіщий страх, що опанував його, коли він повернувся з Іспано-американської війни та почав наївно радіти своїй зовнішності. Та ця солодка омана мала ще неприємний післясмак – він ненавидів з’являтися на публіці зі своєю дружиною. Хільдегарді було під п’ятдесят, і він жахливо її соромився.
9.
Одного серпневого дня, 19 року, після того, як фірма «Роджер Баттон і Ко» потрапила до рук молодого Роско Баттона, чоловік, на вигляд якому можна було дати років двадцять, вступив на перший курс Гарвардського університету в Кембриджі. Він не зробив фатальної помилки й промовчав про своє п’ятдесятиріччя, не згадав він і те, що його син закінчив цей університет десять років тому.
Його зарахували, і, майже одразу ж, він опинився серед найобдарованіших студентів класу, частково тому, що здавався трохи старшим, ніж інші першокурсники, яким було приблизно років вісімнадцять.
Та значний успіх йому принесла футбольна гра з Єльським коледжем, в якій він грав так фантастично, із такою жагою, із холодною, безжалісною злістю, що забив сім штрафних і чотирнадцять звичайних м’ячів у ворота суперників, після чого всіх одинадцятьох гравців, що втратили свідомість, винесли з поля. Він став найзнаменитішим у коледжі.
Та,