Пригоди Клима Кошового. Продовження. Андрей Кокотюха
Читать онлайн книгу.
трохи послабившись вдень, під вечір знову притиснув. Падав дрібний сніжок, вітру не було, легкі сніжинки опускалися плавно й вертикально. Ліщинський вибрав невеличкий ресторанчик поруч із Галицькою площею. Викликати візника Кошовому не було потреби, адже від його будинку на Личаківській це місце зовсім недалеко. При бажанні можна дістатися хвилин за п’ятнадцять, та Клим навмисне поквапив Басю, вони вийшли раніше й неспішно, чинно та шляхетно, пройшлися пішки по освітленому ліхтарями місту. Не зрізали шлях дворами. Навпаки, намагалися, де це можливо, йти кругом, аби довше насолодитися спільною прогулянкою та незвично тихим зимовим вечором.
Незабаром Різдво.
Його наближення відчувалося в кожній сніжинці, що кружляла перед очима. Чулося в кожному рипі під підошвами черевиків. Мороз міг стати – і ставав – на короткий час близьким другом. Не кусав, не щипав, лиш нагадував про себе так, як умів. Кошовий бачив умиротворені, всміхнені, осяяні надією обличчя перехожих і сам перейнявся їхнім настроєм. Навіть кілька разів привітався з незнайомцями, почувши вітання у відповідь.
Так, наступний, чотирнадцятий рік нового століття все ж обіцяв бути не менш спокійним та вдалим, аніж той, що минає. Климові дуже хотілося, аби потрясіння восьмирічної давнини виявилися лише хворобами зростання. Люди пристосувалися до нового, стрімкого часу, революції та локальні війни зміняють прогрес та поступовий розвиток. Коли так, то сильні світу цього не можуть, не мають права допустити катаклізмів та зруйнувати все, що приносить їм, серед іншого, чималі прибутки.
Міркуючи так, коли про себе, коли – вголос, і чуючи у відповідь цілковите погодження з Басиного боку, Кошовий дістався нарешті потрібного місця. Усередині ресторан виявився справді не дуже великим. В оформленні власник віддав перевагу модному кілька років модерну, хоч, на щастя, без надмірностей. Клим сюди ще не заходив, але щось підказувало: заклад – чиясь родинна справа.
Їх зустрів кельнер. Не питаючи, звернувся до Кошового на прізвище, провів через залу в протилежний кут, де за кавового кольору ламбрекеном відчинялися двері до окремого кабінету. Пропустивши Басю перед собою, Клим ступив сам і відразу зустрівся поглядом із людиною, яку менш за все сподівався тут зустріти.
– Доброго вечора, пані Магдо.
– Доброго вечора, – відповіла вона, світськи посміхнувшись до Басі. – Гарно, що здогадалися взяти з собою наречену. Тепер хоч не буду білою вороною в суто чоловічій компанії.
– Пані Магдо, ви – лише окраса! – вигукнув Ліщинський, виходячи з-за столу й обіймаючи Клима за плечі, немов знав його тисячу років, потім галантно поцілував простягнуту Басину руку. – Перепрошую, шановне панство, я мав би сам здогадатися. Не годиться запрошувати наречених окремо. Тим більше що панна Райська тут, як ніхто, доречна.
– Про що йдеться? – спитала потішена увагою Бася.
– Зараз усе поясню. Дозвольте вам допомогти.
Професор притримав