Пригоди Клима Кошового. Продовження. Андрей Кокотюха
Читать онлайн книгу.
булочки з лівером у глиняному полумиску. Потому зачинив двері зсередини й зник у приміщенні за шинквасом.
Єжи Тима взяв на себе роль господаря, розливши горілку по чарках. Шацький спробував відмовитись, згадавши – йому ж дихати на свою Естер, але злодій не зважив на те. Кошовий, навпаки, не думав опиратися. Не чекаючи припрошення, випив першим, не відчувши смаку зовсім, відкусив шматок булочки, повільно й старанно прожував. Тима відпив половину. Дивлячись на нього, те саме зробив Йозеф.
– Тепер питайте, пане ідійоте, – мовив він до Клима.
– Чому я знову у вас ідійот, пане Тимо?
Відповідь Кошовий приблизно уявляв.
– Не пішли з цим до мене.
– Я не мусив.
– А пан Шацький прибіг, коли ви його відшили.
– Та отож, – бовкнув дантист, беручи канапку. – Ви вже подаруйте мені це, пане Кошовий. Але, бачте, моя ідея залучити пана Тиму вас урятувала.
– Погоджуюсь, – кивнув Клим, знову легенько торкнувшись липкої рани на потилиці.
Тима, ніби згадавши щось, рвучко підвівся, перетнув залу і зайшов у кімнату за шинквасом. Поки ходив, Шацький, винувато глянувши на Кошового, швидко заговорив:
– Не гнівайтеся, але я не мав права відпустити вас отак. Не думав, що йдете в пастку. Хотів простежити за вами. Як кажуть, підстрахувати на випадок чого. Тому відшукав пана Тиму, я ж знаю, де його шукати. Нагадав про те, скільки ви зробили для пана Густава…
– Могли б цього не робити, – вставив Клим.
– Та міг би. Але зробив, – розвів руками Йозеф. – Щойно пан Тима дізнався, куди вас чорти понесли, негайно дав якісь розпорядження тут панові Цезарю. Потому каже: не баріться, бо передчуття погані в мене. Тобто в нього…
У цей час Тима повернувся разом із Цезарем. Пузань ніс миску з теплою водою й чисту білу шмату. Поставивши все це на край столу, він відступив, киваючи Шацькому. Той, миттю все зрозумівши, заявив:
– Та я ж лікар! Хай дантист, та яка різниця! Скидайте пальто, пане Кошовий!
Аж тепер Клим зрозумів: сидить за столом у пальті й капелюсі, тоді як Тима з Шацьким скинули убори й верхній одяг. Роздягнувшись за їхнім прикладом, покірно повернувся спиною до Йозефа, дозволивши тому нарешті промити рану, змивши з неї кров. Тепла вода, а головне – випита горілка подіяли: біль уже відчувався не так гостро.
– Що там? – поцікавився.
– Ґуля, – доповів Шацький. – Не так страшно, як могло б бути.
Тепер рану оглянув Тима, тоном знавця пояснивши:
– Хто б він не був, знає, як бити й куди. Справді міг вгилити сильніше. Лупив не рукою, напевне мав міцного бікора.[34] Мали б, пане Кошовий, останній люфт[35] у своєму житті. Дарма, що ми пхалися за вами й полювали.[36] Міг би закатрупити вас і на наших очах. Бачте, не хотів. Мав непевне задум, аби вас там же, біля трупа, злапала хатранка.[37]
– Та я розумію вже, – скривився Кошовий. – Мені цікаво, на що нападник узагалі розраховував. Невже думав, що