Арканум. Юрий Винничук
Читать онлайн книгу.
льосі.
– Шкода, що мене не розбудили, – зітхнув він. – Я б вам охоче допоміг. А ви впевнені, що то щур перетворився на акулу, а не ваша дружина? Вона, знаєте, мала щось у собі таке…
– Цього не може бути, – заперечив я. – Знаєте, вона вже давно б мене зжерла, коли я пірнав.
– Треба гарпуна, щоб її укоськати.
– Ех, гарпуна! Тут навіть виделки нема під рукою.
– Їсти хочеться, – з тугою промовив він. – У вас нічого нема перекусити?
– Усе на дні зосталося.
– Хіба аж так глибоко?
– Я пірнав і не міг досягнути нічого.
– Ото халепа! – перелякався він.
– Халепа не тільки в цьому, а й у тому, що насправді невідомо, чи це моя хата розростається на всі боки, а чи то ми маліємо. Треба плисти геть.
І ми поплили куди очі бачать, стіни розступалися перед нами, але коханець моєї дружини не встигав за мною – не так легко плисти на письмовому столі. Я вирішив не чекати на нього, надто що на обрії вимальовувався привабливий берег з пальмами і оливковими гаями. Незабаром я почув за спиною розпачливий крик. Озирнувшись, я побачив його в пащі акули. Я став гребти сильніше і ось опинився тут.
– То ви поет? – здивувався я. – І так легко позбулися своїх віршів?
– Пусте. Вони всі в моїй голові.
Я показав незнайомцеві дорогу до міста, а сам продовжив свою прогулянку. Повертаючись назад, не стримався і набрав у долоню червоної води та спробував на смак. Вино виявилося солоним.
З книжки «Арканумські притчі»
Гілка
Один арканумець рубає гілку, на якій сидить. Другий арканумець підходить і дивується.
– Хіба йолоп рубає гілку, на якій сидить!
– Маєш рацію. Але я ніколи не рубаю гілки, на якій сиджу, а тільки ту, на якій сидів.
По цих словах він перебирається на гілку вище і, дорубавши ту, на якій сидів, починає рубати ту, на якій сидить.
– Але ж ти знову рубаєш гілку, на якій сидиш!
– Нічого подібного. Я вже на ній не сиджу.
І він лізе вище, дорубує гілку, на якій щойно сидів і береться за ту, на якій сидить.
– А чим тобі заважають гілки, на яких ти сидів?
– Мені вони зовсім не заважають. Але якщо я їх не обрубаю, то по них може піднятись на дерево хтось іще. А звідки я знаю, чи вистачить у нього розуму не рубати гілку, на якій сидить?
Ґвалт
Король Кендюх Третій раптом пополудні зажадав вина. Принесли йому повний глечик, і він, замкнувшись у покої, цмулив теє вино, прислухаючись до запаху осені і голосів нікому невідомих людей.
П’яний мандрівний оповідач казок брів узвозом повз королівський замок і галайкав безглузду пісеньку про товариство, котре ніколи за все життя не могло зібратися за одним столом, бо в кожного, як не тоді, то тоді з’являлися поважні причини, зате вже як померли, мимохіть зійшлися докупи, а що не було питва, то кожен з них пошкодував за недопиті дні.
Королю цяя пісенька сподобалась. Та так, що він кинувся, було, до вікна, щоб гукнути отого мандрівця й запросити його на чарку. Але