Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой
Читать онлайн книгу.
світили зі стелі, надавали йому жовтавого блиску. Усі присутні не зводили очей із Бланшара та його напарника, усі вигуки та свисти були адресовані виключно йому – але без моєї участі й готовності помститися за старі справи усе це виглядало абсолютно безглуздо.
– Бути частиною цього. Ось чого я хочу.
Кей похитала головою.
– Ви покинули бокс п’ять років тому. Тепер у вас зовсім інше життя.
Я зіщулився від раптово агресивного тону цієї жінки і пробурмотів:
– Та ваш хлопець такий само невдаха, як і я, та й ви самі колись були просто дівулею із банди, поки він вас не підібрав. Ви…
Кей Лейк перервала мене, розреготавшись.
– Ви що, читали про мене в газетах?
– Ні. А ви про мене читали?
– Так.
Мені не знайшлося чим на це відповісти.
– Чому Лі покинув бокс? Чому пішов у поліцію?
– Полювання на зловмисників дає йому відчуття порядку. У вас є дівчина?
– Я бережу себе для Ріти Гейворт. А ви до всіх копів клеїтеся, чи я якийсь особливий?
З натовпу пролунали крики. Я поглянув у той бік і побачив, як спаринг-партнер Бланшара впав на підлогу. Джонні Фоґель миттю піднявся на ринг і дістав у нього капу; у бідолаги з рота фонтаном бризнула кров. Я обернувся до Кей, вона зблідла й ховала обличчя в комір свого жакету.
– Завтра буде ще гірше, – сказав я. – Краще б вам залишитися вдома.
Кей здригнулася.
– Ні, це важливий момент для Лі.
– Він наказав вам прийти?
– Ні. Він ніколи би так не вчинив.
– Божечки, який вразливий.
Кей полізла в кишеню за сигаретами, потім підкурила.
– Ага, тільки в нього характер простіший за ваш.
Я відчув, як червонію.
– І ви завжди разом, так? У радості й печалі, і так далі?
– Ми стараємося.
– То чого ж ви тоді не одружитеся? Ці всі співмешканки – начальство цього не любить, і за нагоди вони йому це пригадають.
Кей випустила колечко диму, а потім поглянула на мене.
– Ми не можемо.
– Чому ні? Ви давно живете разом. Він заради вас покинув бокс. Він дозволяє вам фліртувати з іншими чоловіками. Як на мене, це був би чудовий союз.
У натовпі знову закричали. Кинувши погляд у їхній бік, я побачив, як Лі гамселить іншого бійця. Я мимоволі почав рахувати удари, звук яких віддавав луною по всьому залові. Але за кілька секунд зловив себе на цьому й зупинився. Кей кинула недопалок у бік рингу і сказала:
– Мені час іти. Щасти, Двайте.
Так мене називав лише мій старий.
– Ви не відповіли на моє питання.
– Ми не спимо разом, – відповіла вона й мені нічого не залишалося, окрім як провести її здивованим поглядом.
Я прокрутився тоді в спортзалі ще годину чи близько того. Ближче до вечора почали прибувати репортери й оператори, які прямували просто до рингу, де Бланшар роздавав удари своїм слухняним песикам. У мене з голови не йшли останні слова Кей, а також її