Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой
Читать онлайн книгу.
гарно. Нагадує красиву листівку. «Дорога мамусю, як прикро, що ти проґавила міжетнічні заворушення на сході Лос-Анджелеса».
Томас Дос Сантос заворушився і пробурмотів:
– Inez? Inez? Qué? Inez?[9]
Бланшар знайшов у коморі старе шерстяне пальто й накинув його на Дос Сантоса. Додаткове тепло, здавалося, заспокоїло його; мурмотіння затихло.
– Cherchez la femme[10], – промовив Бланшар. – Так, Бакі?
– Що?
– Шукайте жінку. Навіть заливши сливи, наш друг Томас не може забути Інес. Ставлю десять до одного, що, коли він вирушить до газової камери, вони будуть поруч.
– Можливо, він визнає провину. Від п’ятнашки до пожиттєвого. Вийде за двадцять років.
– Ні. Він покійник. Шерше ля фам, Бакі. Запам’ятай це.
Я пройшовся будинком, шукаючи місце, де можна б прилягти поспати, і нарешті зупинився на спальні внизу із жорстким ліжком, занадто коротким, як на мої ноги. Вкладаючись до сну, я слухав далекі сирени та постріли. Поступово задрімав, і снилися мені мої дуже нечисленні жінки.
До ранку погроми затихли, залишивши після себе затягнуте сажею небо, засипані розбитими пляшками з-під алкоголю, покинутими кийками та бейсбольними битами вулиці. Для транспортування свого дев’ятого в 1943 році тяжкого злочинця до в’язниці Бланшар викликав машину з відділу Голленбек, і, коли патрульні забирали в нас Томаса Дос Сантоса, той розревівся. Ми з Бланшаром потиснули одне одному руки й пішли до центру різними дорогами. Він – до офісу окружного прокурора писати звіт про впійманого кишенькового злодія, а я – у Центральний відділок на наступне чергування.
Муніципалітет Лос-Анджелеса заборонив костюми зумерів, а ми з Бланшаром знову почали розмовляти лише на перекличках. Усе, про що він так впевнено сказав тієї ночі в порожньому будинку, збулося.
Його підвищили до сержанта й перевели до Відділу моралі Гайленд-Парк на початку серпня, а за тиждень Томас Дос Сантос вирушив до газової камери. Минуло три роки, я продовжував працювати в Центральному відділку. Та ось одного ранку, поглянувши на дошку оголошень, де публікувалася інформація про переходи та підвищення по службі, я побачив у верхній частині списку: Бланшар, Ліланд К., сержант; з 15 вересня 1946 року переводиться із Відділу моралі Гайланд-Парк до Центрального відділу судових приставів.
І, звичайно, ми стали напарниками. Озираючись назад, я розумію тепер, що ніякого пророчого дару в нього не було, просто завзято працював, намагаючись забезпечити власне майбутнє, тоді як я до свого просто невпевнено котився. І це його «шерше ля фам», сказане байдужим голосом, досі мене переслідує. Тому що наша співпраця була нічим іншим, як заплутаною дорогою до Жоржини. І, врешті-решт, вона повністю нами оволоділа.
I. Вогонь і Лід
Глава 1
Шлях до нашої співпраці почався без мого відома із відродження чуток про поєдинок Бланшар-Блайхерт.
Я повертався після довгого дня чергування, який провів у засідці, підстерігаючи порушників швидкості на Бункер-Гілл. Моя книжечка із квитанціями була геть списана, а мозок після восьмигодинного стеження
Інес? Інес? Що? Інес? (
Шукайте жінку (