За п’ять кроків до кохання. Рейчел Липпинкотт
Читать онлайн книгу.
обравши купальники їм у подорож.
Це підбадьорює їх обох. Ми квапливо витрушуємо їхні сумки мені на ліжко, створюючи місиво квіточок, горошку й неонових тканин.
Переглядаю ворох купальників Каміли, вихоплюю червоний – щось середнє між низом бікіні і відрізом нитки, без сумніву, успадкований від її старшої сестри Меґан.
Жбурляю його їй.
– Оцей. Дуже у твоєму стилі.
Її очі розширюються, і вона прикладає його до талії, здивовано поправляючи окуляри в дротяній оправі.
– Тобто лінії засмаги будуть пречудові…
– Каміло, – кажу я, хапаючи бікіні в синьо-білу смужку, яке точно сидітиме на ній як влите. – Я пожартувала. Оцей ідеально пасуватиме.
З явним полегшенням вона вихоплює в мене бікіні. Переводжу увагу на ворох купальників Мії, але та зайнята – сидить на зеленому лікарняному стільці в кутку й строчить повідомлення з незмінною усмішкою на обличчі.
Дістаю з купи цільний купальник, який у неї ще з уроків плавання в шостому класі, і, криво посміхаючись, простягаю їй.
– Як тобі оцей, Міє?
– Подобається! Класний вигляд! – каже вона, шалено набираючи текст.
Каміла фиркає, складаючи свої купальники назад до сумки, й хитро всміхається мені.
– У Мейсона з Брук – усе, – пояснює вона.
– О Господи. Бути не може! – кажу я.
Оце так новина. Фантастична новина. Звісно, не для Брук. Але Мія вмирала за Мейсоном ще з уроків англійської в місіс Вілсон у десятому класі, тож ця поїздка для неї – шанс нарешті зробити свій хід.
Мене добиває, що я не можу бути там із нею й допомогти втілити вбивчий десятикроковий план шаленого курортного роману з Мейсоном.
Мія відкладає телефон і буденно знизує плечима. Підіймається, вдаючи, що розглядає малюнок на стіні.
– Нічого особливого. Зустрінемо його з Тейлором в аеропорту завтра вранці.
Я кидаю на неї погляд, і вона розпливається в широкій усмішці.
– Гаразд, дещо особливе в цьому є!
Ми всі верещимо від радощів, і я підіймаю гарненький цільний купальник у горошок – супервінтажний і цілком у її стилі. Вона киває, вихоплює його в мене з рук і прикладає до себе.
– Саме сподівалася, що ти обереш цей.
Обернувшись, бачу, як Каміла нервово поглядає на годинник. Не дивно – вона чемпіонка з прокрастинації і, певно, ще жодної речі до Кабо не зібрала.
Окрім бікіні, звісно.
Вона бачить, що я помітила її погляд на годинник, і полохливо всміхається.
– Мені ще треба купити пляжний рушник на завтра.
Типова Каміла.
Я встаю, і серце завмирає від думки, що вони йдуть; але я не хочу затримувати їх.
– Дівчата, вам уже пора! У вас же літак із самого рання.
Мія обводить сумним поглядом кімнату, доки Каміла пригнічено крутить сумку з купальниками в руці. Через них двох усе стає важчим, ніж я очікувала. Ковтаю відчуття провини та обрáзи, що закипають усередині. Це ж не вони пропускають останню шкільну поїздку до Кабо. Вони хоча б будуть разом.
Я