Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк
Читать онлайн книгу.
мені здається, що зараз там дуже завізно, – ще раз спробував я врятувати ситуацію.
– Можна ж подивитися…
– А справді. – Я розмірковував, як мені бути.
Під’їхавши, я швиденько вискочив з машини.
– Швиденько гляну, як воно там… Зараз же вернусь.
Крім Валентина, знайомих у барі не було.
– Скажи-но, – спитав я його, – Готфрід уже був тут?
Валентин ствердно кивнув.
– Був. І Отто з ним. Півгодини тому пішли.
– Шкода, – відповів я, полегшено зітхнувши, – хотів з ними зустрітися.
Повернувшись до машини, я сказав:
– Можна спробувати, сьогодні тут випадково не так уже й людно.
Проте для обережності я поставив «кадилак» за рогом вулиці, у найтемнішому місці.
Але не минуло й десяти хвилин, як жовточуба Ленцова голова з’явилася біля прилавка. «Бий тебе лихий, – подумав я, – от і влип! Краще б уже це сталося десь тижнів за два…»
Готфрід, здавалося, зайшов на хвилинку. Я вже подумав був, що небезпека минула, аж тут Валентин показав Ленцові на мене. Не треба було брехати, ніби я хотів з ним побачитись! Готфрідове обличчя, коли він нас угледів, було чудовим взірцем для кіноактора, що старанно опановує свій фах. Очі полізли на лоба, нижня щелепа мало не відпала – я аж злякався. Шкода, що цієї миті в барі не було якогось режисера; я певний, що він тут-таки запросив би Ленца на якусь роль. Приміром, на роль моряка, перед яким після аварії корабля з морської безодні виринає й сичить велетенський змій.
Готфрід швидко опанував себе. Я кинув йому погляд, яким настирливо благав його вшитися звідси геть. Він відповів на це підступною усмішечкою, обсмикав піджак і пішов до нас.
Я знав, що на мене чекає, і тому зараз же перейшов у наступ.
– Ти вже відвіз фрейлейн Бомблат додому? – спитав я, щоб одразу ж нейтралізувати його.
– Так, – відповів Готфрід, не змигнувши й оком і нічим не виказавши, що мить тому він навіть гадки не мав про якусь там фрейлейн Бомблат. – Вона тебе вітає і просить, щоб ти їй зателефонував завтра вранці.
Це був добрий контрудар! Я кивнув.
– Зателефоную. Сподіваюся, що вона купить-таки машину.
Ленц знову відкрив був рота, та я стусонув його в голінку й так на нього подивився, що він, усміхнувшись, замовк. Ми випили по чарці. Я пив тільки коктейль «Сайд-кар» з лимонним соком. Боявся, щоб знову не збитися на слизьке.
Готфрід був у чудовому гуморі.
– Тільки-но заходив до тебе, – сказав він. – Думав, що підемо кудись разом. Тоді зайшов у містечко розваг. Там нова чудова карусель. Ходімо туди, га? – Він глянув на Патрицію Гольман.
– Ходімо швидше! – відповіла вона. – Я страшенно люблю карусель!
– Тоді ходімо зараз же! – сказав я, радіючи, що ми підемо з бару – на вулиці все було простіше.
Шарманщики – перші форпости містечка розваг. Меланхолійні ніжні звуки. На потертих оксамитових килимчиках, якими звичайно вкривають шарманки, сидить часом