Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк
Читать онлайн книгу.
напружено дивилися на Кестера. Він хитнув головою – не хотів міняти покришок. Після повороту він знов просунувся трохи вперед – зрівнявся з задніми колесами третьої. Машини помчали по нескінченній прямій.
– От чорт! – Ленц ковтнув із пляшки.
– На цьому він натренувався, – сказав я Патриції Гольман, – обганяти на поворотах. У цьому він мастак!
– Пат, вип’єте ковток? – спитав Ленц.
Я сердито глянув на нього. Він, не кліпнувши, витримав мій погляд.
– Краще зі склянки, – відповіла Пат. – Я не навчилася ще пити з пляшки.
– Так я й знав! – Готфрід дістав склянку. – Це недоліки сучасної системи виховання.
Через кілька кіл машини розтяглись, як пасмо. Першим ішов Браумюллер. Перші чотири машини поступово вийшли вперед десь метрів на триста. Кестер зник за трибуною, зрівнявшись із третім гонщиком уже й передніми колесами. І от знову загуркотіли машини. Ми посхоплювалися з місць. А де ж третя? За двома першими несамовито гнався один тільки Отто. Коли ось – ага, під’їхала й третя! Задні покришки метляли, мов ганчір’я! Ленц злорадо вискалив зуби, машина спинилася біля сусіднього боксу. Височезний механік вилаявся. За хвилину машина помчала.
Наступні кола нічого не змінили в розстановці сил. Ленц поклав секундомір і почав підраховувати, а тоді сповістив:
– «Карл» іще має дещо в резерві!
– Боюсь, що й інші теж мають, – сказав я.
– Маловіре! – він кинув на мене нищівний погляд.
На передостанньому колі Кестер знову хитнув головою. Він ішов на ризик – закінчити перегони, не міняючи покришок! Було ще не гаряче, тож вони могли й витримати.
Наче якийсь прозорий, як скло, міраж, зависло над широким полем і трибунами напруження, коли машини вийшли на останнє коло.
– Всім триматися за дерево, – сказав я, – стиснувши в руці держак молотка. Ленц поклав руку мені на голову, я відіпхнув його. Він усміхнувся й ухопився за бар’єр.
Гудіння переходило в рев, рев – у шалене виття, виття – у несамовитий гуркіт; високо, зі свистом співали мотори на максимальних обертах!.. Браумюллер високо злетів на повороті, упритул за ним мчала друга машина; її задні колеса порскали курявою й скреготіли, вона йшла нижче від першої, ближче до центру, гонщик, певне, хотів на коротшому повороті обійти першу машину низом.
– Не вийде! – закричав Ленц.
Цієї миті з’явився Кестер. Його машина на повному ходу шугнула до верхнього краю, на якусь мить ми скам’яніли – здавалося, він перелетить на повороті за бар’єр, але мотор заревів, і машина помчала по колу.
– Він узяв поворот на повній швидкості! – закричав я.
Ленц кивнув:
– Збожеволів!
Ми перехилилися через бар’єр, тремтячи від збудження, від страху, чи скінчиться все щасливо. Я підняв і поставив Патрицію Гольман на ящик з інструментами.
– Так вам буде видніше. Спирайтеся на моє плече. Дивіться уважно, він і цього обійде на повороті!
– Уже