Каїн і Авель. Джеффри Арчер
Читать онлайн книгу.
охрестили Владеком Коскєвичем, мати подякувала Богові за те, що зберіг йому життя, а батько змирився з тим, що у них з’явився іще один рот.
Того вечора відбувся невеликий бенкет, аби відсвяткувати хрестини, головною стравою на якому став подарований гусак із садиби барона. Усі наїлися досхочу.
З цього дня Флорентина навчилася ділити на дев’ятьох.
Анна Каїн мирно проспала всю ніч. Після легкого сніданку її сина Вільяма медсестра принесла на руках до її приватної палати. Жінка не могла дочекатися, щоб потримати сина знову.
– Доброго ранку, пані Каїн, – бадьоро привіталася медсестра у білому халаті, – настав час дати дитині сніданок.
Анна сіла, болісно відчуваючи свої напухлі груди. Медсестра допомогла двом новакам у ще незвичній для них процедурі. Анна усвідомлювала, що демонстрація збентеження буде вважатися відсутністю материнського потягу, задивилася на блакитні очі Вільяма, іще блакитніші, ніж у його батька. Жінка всміхнулася. У двадцять один рік вона й не здогадувалася, що нічого іще не знає. Уроджена Кебот, вона вийшла заміж за спадкоємця родини Ловеллів і тепер народила йому сина, щоб продовжити традицію, коротко викладену в картці, яку їй надіслав її давній шкільний приятель:
Це старий добрий Бостон,
Будинок бобів і тріски,
Там Ловелли близькі лише з Кеботами,
А Кеботи спілкуються лише з Богом.
Анна півгодини балакала з Вільямом, але отримала небагато відповідей. Тому нова мати відреагувала таким самим ефективним способом, як і він сам. Анна вчинила запеклий опір фруктам і цукеркам, які прислали друзі та доброзичливці, оскільки була націлена вчасно повернутися в усі свої сукні на літній сезон і відновити своє гідне місце на сторінках модних журналів. Хіба принц де Гаронна не оголосив її єдиним красивим об’єктом у Бостоні? Довге золоте волосся жінки, вишукані тонкі риси та струнка постава викликали захоплення навіть у містах, в яких вона зроду не бувала. Анна перевірила свою зовнішність у дзеркалі й залишилася задоволеною тим, що там побачила: люди навряд чи повірили б, що вона народила первістка. «Дякувати Богові, це хлопчик», – подумала вона, вперше відчуваючи те, що свого часу, мабуть, відчувала Анна Болейн.
Жінка насолодилася легким обідом перед тим, як приготуватися до зустрічі з відвідувачами, котрі регулярно з’являлися упродовж дня. Ті, хто навідувався до неї в ті перші кілька днів, були або сім’єю, або представниками найвідоміших родин Бостона; іншим заявили, що вона іще не готова їх прийняти. Але позаяк Бостон був єдиним містом в Америці, де всі знали своє місце в ієрархії, то навряд чи можна було остерігатися якогось несподіваного вторгнення.
У палаті, яку вона займала, помістилося б іще п’ять ліжок, якби увесь простір не заповнювали квіти. Випадковий перехожий міг би сплутати цю кімнату з оранжереєю, якби не присутність молодої матері, що сиділа у своєму ліжку. Анна увімкнула електричне освітлення, яке ще було новинкою у Бостоні. А її чоловік чекав, коли ж нарешті