Візит до Імператора. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
Мел.
– Що? – не зрозумів Антон.
– Цей не підходить.
– А чим йому не догодив Сашко?!
Мел знизав плечима:
– Але ж це він собі обирає гравців, а не ти і не я… Правда?
І тієї ж миті з’явився Людовик з іншим хлопцем – це був ровесник Антона, зацькований, маслакуватий, у поношеному флотському тільнику.
Коли рахунок у новій грі зробився дві тисячі сто вісім – дві тисячі дев’яносто на користь команди Мела, Людовик відклав армійський автомат. Антон ще не бачив вогнемета – але знав, що той неодмінно з’явиться; він знав це, але все одно рвонув до кільця. Знав, що заколотить.
М’яч був помаранчевий, а вогонь – білий. Якщо дивитись зсередини. Білий, з тонкими чорними рисочками, подібними до кровоносних судин. І Антон біг і горів – довго, декілька довгих секунд.
У вогні скручувалося листя каштана. І аркушики чиїхось листів – дитячий почерк; й опливали, неначе крижинки, кольорові та чорно-білі фотографії…
Ось вони з Оленкою на морі. З «сувенірним» видом за плечима.
Оленка посміхається і обіймає Антона за шию.
Оленка у тонкому халатику на мокрому тілі.
Оленка…
«Мамо! Забери мене з цього табору! Тут нудно, о дев’ятій спати вкладають, і весь час дощ. І вожатий противний. Я чекаю тебе у неділю…»
Коли Антон зміг відкрити очі, у повітрі все ще відчувався запах горілого. І ноги у кросівках стояли довкола – сірі й сині кросівки; потім зблиснули білі, як шкарлупа від яєць, і білі, як пароплав у далекому морі, великі важкі кросівки випливли звідкись і зупинилися в Антона перед очима
– Вставай, – сказав Мел.
Кіптява була всюди. І – запах.
– Тепер ти маєш уявлення про місце, куди так просився, – сказав Мел на вухо Антону. – Отож, зберись і грай далі.
Вода стікала у забрану ґратами діру посеред душової. Хлопці розмовляли упівголоса і косували на Антона з острахом. Новенький – його звали Кирило, сидів навпочіпки, обхопивши руками стрижену голову. Вода була чорна. Кіптява ніяк не відмивалась.
– Мел…
– Що?
– Я навіть не можу нічого виправити… Нічого повернути. Не можу?
Мел гмикнув:
– Ти хочеш, щоб я тебе втішав?
– Ні, – сказав Антон. – Я просто запитав. Я подумав… Адже важко закинути м’яч під вогнеметом, так?
– Важко, – погодився Мел.
Антон відвів погляд. Подивився на свої руки. Долоні були сірі, як попіл.
– А якщо хтось це зробить? Закине під вогнем?
Мел деякий час роздивлявся Антона, а потім розреготався:
– Ти хочеш поторгуватися, чи що? Ні – я тебе правильно зрозумів? Ти маєш намір укласти угоду?
У нього були рівні гострі зуби. Велика слива на футболці переливалася усіма відтінками синього.
Рахунок був п’ять тисяч сто тридцять шість на п’ять тисяч двісті на користь команди Мела. Новачок Кирило грав дуже вдало, але психологічно був слабкий. Кожного разу, коли в спину йому вдаряла черга з автомата, він помирав усерйоз і надовго; його доводилось майже