Ліна Костенко. Олег Кудрин
Читать онлайн книгу.
По суті, біля витоків «д’аннунціоманії», що сколихнула Російську імперію і тривала до початку 1920-х років, стояла саме Леся Українка. І вже після неї хвиля ця захопила російських поетів – Брюсова, Блока, Цвєтаєву. Показово, що коли Лев Троцький того ж 1900 року по теплому сліду викривав сумнівну сутність італійця (стаття «Дещо про філософію “надлюдини”»), він посилався саме на матеріал і переклади Лесі Українки.
Ставлення до д’Аннунціо за радянської влади теж було неоднозначним. Наприклад, чутливий Маяковський ще 1919 року розкусив його і затаврував, написавши в «Советской азбуке»: «Фазан красив. Ума ни унции. / Фиуме спьяну взял д’Аннунцио» (Республіка Фіуме – сепаратистське утворення, що існувало кілька місяців у місті Рієці, д’Аннунціо був його диктатором). Але, з іншого боку, в першій половині 1920-х д’Аннунціо ще сприймався багатьма як військовий герой, бунтар і навіть, узагалі революціонер. Лише десь із 1925 року в СРСР остаточно розібралися, що це не та революція, не «червона», а «чорна». Після чого поета-письменника і недовгочасного диктатора було надовго затавровано як чорносорочечника, фашиста, і майже забуто – аж до початку 1990-х.
Два тільки імені, Фройд і д’Аннунціо, але наскільки ж вони поглиблюють розуміння того, в яких умовах росла і розвивалася Ліна Костенко! 1930-ті роки. Радянська влада все жорсткіше брала під контроль письменство і книговидання. Після створення 1934 року Спілки письменників СРСР контроль цей став абсолютним. А маленька Ліна тим часом росла в дещо іншому світі посеред іншої літератури, у родині українських інтелігентів, чиє становлення відбувалося на хвилі «українського відродження», українізації 1920-х років. Це люди, що в ринкові непівські роки купували та зберігали не простенький масліт, якихось «Місс Менд» і «Острів Ерендорф», а літературу вищого зразка – як художню, так і, говорячи сучасною мовою, non-fiction. Люди, що не боялися тримати і читати таку літературу в роки страшних репресій. Аж до 1939 року, коли їх читала 9-ти річна дівчинка!
…Але повернімося до маленької Ліни, її «чарівних декорацій» – принцесиних квітів і казкових садів. Тітоньчин сад, за її словами, «був найтаємничішим»: «Там були хмари бузку і неймовірні троянди. Наймолодша з принцес… кохалася у трояндах, виписувала нові сорти, а може, сама й давала їм імена – “Мона Ліза”, “Цариця Тамара”, “Анна Кареніна”. Навіть варення варили з троянд»24. Чи не правда, після цього зрозумілішим стає буяння цвіту (не тільки кольорів, а й квітів) у її поезії. Троянди, бузок, айстри – не злічиш їх!
Але не забуваймо і про бабусин сад. Прагматичніший, бо в ньому більше фруктів. Вишні, яблука, груші різних сортів, у різну пору – цвітіння, дозрівання, опадання листя. Ними теж наповнена поезія Костенко. «Стояла груша, зеленів лісочок. / Стояло небо, дивне і сумне. / У груші був тоненький голосочок, / Вона в дитинство кликала мене»25.)
Однак при цьому в розмові з дочкою Костенко уточнювала, що квітковий
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 124.
Костенко Ліна. Сад нетанучих скульптур: Вірші, поема-балада, драматичні поеми. К.: Радянський Письменник, 1987. С. 23.