Ліна Костенко. Олег Кудрин
Читать онлайн книгу.
полечу до Берліна, прив’яжу до шворки чорнильницю <…>, та як розгойдаю її над Гітлером, як розмахнусь! І прямо йому в лоб. І закінчиться війна»35, – втішала Ліна рідних. Але в житті все було навпаки – німецькі літаки летіли і летіли. Фронт швидко йшов до Києва, до Дніпра…
Батька мобілізували відразу. Старше начальство облнаросвіти евакуювалось. У сім’ї Костенка теж був шанс, але… Приятелеві, колезі батька виділили машину на дві сім’ї. А той чи забув похапцем, чи то вирішив не морочитися (це ж Труханів острів – поки туди доберешся), але за Костенками ніхто не прийшов, не заїхав.
Є дивовижні за своєю кінематографічною виразністю опису спогади цих перших місяців війни: «Мені було одинадцять. Ішов бій за Дніпро. Ми сиділи в окопі. Все гриміло і сипалося. Німці гатять по Дніпру, радянські по німцях, а все летить над головами у нас. По радіо передають, що бої йдуть на білоцерківському напрямку, а німці вже за горою <…> А мені ж нудно. Сидиш між дорослих, хтось плаче, хтось молиться, хтось дрімає <…> Темно. Намацала якусь галузочку і вожу нею по стіні, пишу…» Через роки Ліна Василівна не могла точно пригадати, що вона писала, але з вражаючою силою передала ті відчуття.
Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите не війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
Стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
Шаленим шквалом полум’я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик —
Як підводний човен
У морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
Кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
Великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
В казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
А я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
Який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
Чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах – як море в перископі,
І
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 130.