Ліна Костенко. Олег Кудрин
Читать онлайн книгу.автор «страшних» оповідань. Його загадкова смерть – 1913 чи 1914 року він безслідно зник під час мексиканської громадянської війни, ймовірно, був кимось розстріляний – зробила вагомішою другу шальку терезів його творчості. І в цьому смислі безіменний червоноармієць, який помер у будинку Ліниної тітки, мовби повторив долю Бірса. Асоціативне мислення великого поета. Навіть в інтерв’ю, підсвідомо, але Костенко назвала зовсім не випадкового учасника… І в «Записках самашедшого» (2010) вона відтворить одну з найстрашніших сцен «несмішного» Бірса – смертельне боріння людини з невидимим чудовиськом на вівсяному полі. Це здасться їй найточнішою метафорою актуальної політичної ситуації в Україні.
Переступивши через Дніпро, фронт вирушив далі. Батько потрапив у котел під Лохвицею. Шпиталь, у якому він був інтендантом, розбомбили. Його командир – застрелився. А батько повернувся до сім’ї.
У німецьку окупацію жилося важко, голодно. Були то на Трухановому острові, то в Ржищеві. Часто доводилося ходити по селах, міняти речі на їжу. Ось вірш, біографічно цінний точною географічною прив’язкою. Корчувате – село на березі Дніпра. Але літературно – ще ціннішою психологічною напругою. І тут теж є нудьгуючий окупант зі зброєю в руках.
У Корчуватому, під Києвом,
рік сорок другий, ожеледь, зима.
Маленький цуцик п’ятами накивує.
Знічев’я німець зброю підніма.
І цілиться. Бо холодно і нудно
йому стоять, арійцю, на посту.
А навкруги безсмертно і безлюдно,
бо всі обходять німця за версту.
Лишає мить у пам’яті естампи.
Ворона небо скинула крильми.
Вже скільки снігу і подій розтануло
там після тої давньої зими!
Вже там цвіли і квіти незліченні,
вже там і трасу вивели тугу.
…А все той німець цілиться знічев’я.
…А все той песик скімлить на снігу38.
Крижаний холод зими, крижаний страх війни. Цілиться німець знічев’я. Але не стріляє (все ж Третій рейх першим із країн світу ухвалив закон про дбайливе ставлення до тварин). І ось ця пауза, це підмерзле питання (вистрілить? ні?) тримає в напрузі більше, ніж можлива сумна історія про застреленого песика.
І ще один поетичний трилер – «Смертельний падеграс». Описавши широкими, космічного розмаху мазками різні види танців, поетеса підходить до суті. Теж вселенської, тому що життя кожної людини дорівнює всесвіту.
…Доріг війни смутні подорожани,
ми знали інший – танець бездоріж.
Десь труп коня вмерзає в сизу осінь.
І смерть впритул до мене підступа.
А я іду. А я роблю наосліп
на міннім полі обережні па.
Півкроку вбік – і все це піде прахом.
І цілий всесвіт вміститься в сльозу.
Дрімотні міни – круглі черепахи —
в землі шорсткій ворушаться, повзуть.
О піруети вимушених танців!
Хто
38
Костенко Ліна. Неповторність: Вірші, поеми. К.: Молодь, 1980. С. 109.